Поради журналістам про роботу з людьми, що мають бойовий досвід

Цей текст створено як практичні рекомендації для журналістів, які спілкуються з військовими, зокрема з тими, хто має досвід бойових дій і може переживати посттравматичні реакції. Авторки – журналістка, медіаекспертка Інституту масової інформації Олена Голуб, чий чоловік є військовослужбовцем з бойовим досвідом, та медіаекспертка ІМІ Ірина Земляна. У матеріалі поєднано власні спостереження, консультації з ветеранами, а також інформацію, викладену у фаховій літературі з психіатрії та нейропсихології (див. список джерел нижче). Мета не поставити “ярлик”, а допомогти медійникам діяти чутливіше й професійніше.

Перебування в бойових умовах, незалежно від його тривалості чи інтенсивності, може суттєво впливати на емоційний та психологічний стан людини. Реакції людини з бойовим досвідом можуть відрізнятися від звичних для цивільного середовища. Такі реакції зумовлені фізіологічно і допомагають людському  організму перебувати в стані підвищеної готовності та відповідно реагувати в критичних ситуаціях. Перебування в бойових умовах може викликати специфічні стресові реакції, які є природними в контексті загрози, але не завжди адаптивні в мирному, відносно безпечному середовищі. У людини з бойовим досвідом можуть зберігатися певні автоматизовані реакції або риси поведінки, які були корисними на фронті, але можуть ускладнювати взаємодію з цивільним оточенням.

Існує три основні групи психофізіологічних змін, які може переживати людина в стані стресу після бойового досвіду

1. Стрес впливає на пам’ять. У деяких людей з бойовим досвідом можуть спонтанно виникати нав’язливі спогади про травматичні події, які з'являються тоді, коли на них не чекають. Наприклад, під час звичайних дій, уночі, уві сні. Іноді це може бути повний “флешбек”, який ніби повертає людину в минуле. У будь-якому разі ці спогади є мимовільними, часто важкими й небажаними.
2. Людина може перебувати в стані постійної настороженості, їй важко зосередитися, зростає дратівливість, ускладнюється довіра навіть до близьких. Тривога стає фоновим відчуттям, яке не минає саме собою.
3. Іноді трапляється й протилежне: з’являється байдужість, ніби відключаються емоції. Через це виникає ізоляція від побратимів, родини, команди. Цей стан особливо небезпечний, бо знижує здатність до емпатії, співпраці, комунікації.

Людина з бойовим досвідом може переживати один із зазначених станів, кілька з них одночасно або в різні періоди часу. У поєднанні ці реакції можуть суттєво впливати на емоційне й когнітивне функціонування. Вони здатні змінювати одна одну, створюючи замкнене коло тривалого стресу, яке без фахової підтримки може затягнутися на роки.

Журналістам, які висвітлюють війну та взаємодіють з людьми, що мають бойовий досвід, важливо усвідомлювати ці особливості та виявляти емпатію й тактовність. Це особливо актуально у випадках, коли співрозмовник може перебувати в стані гострого чи хронічного стресу, пов’язаного з пережитими бойовими діями. Таке усвідомлення допоможе дотримуватися професійних і етичних норм під час комунікації.

Що НЕ ВАРТО робити під час спілкування з людиною, яка має бойовий досвід

1. Примушувати до спілкування чи тиснути. Якщо людина не готова до спілкування, це потрібно поважати. 
2. Порушувати особисті кордони, без дозволу доторкатися. Дотики без згоди або занадто особисті питання можуть викликати дискомфорт, на який людина може відреагувати досить непередбачувано.
3. Знецінювати бойовий досвід і вимагати “повернутися до норми”. Фрази на кшталт “припини поводитися, як на війні” або зауваження про те, що поведінка людини “не така, як у мирному житті”, можуть бути болісними й спричиняти захисну реакцію. Люди, які щойно повернулися з бойових дій, не можуть автоматично чи за власним бажанням “відключити” певні бойові реакції. Вони можуть видаватися незвичними для цивільного середовища, але є цілком закономірними наслідками пережитого досвіду. Замість того щоб акцентувати на цих виявах, важливо зосередитися на підтримці та довірі.
4. Ініціювати теми, які можуть бути болісними або травматичними для людини з бойовим досвідом. Це може призвести до небажаних емоційних спалахів чи ретравматизації. Будь-які нагадування про травматичну подію можуть викликати зростання збудження та знову повертають людину в ситуацію травми, провокуючи нав’язливі спогади й зростання тривоги.
5. Говорити, ніби ви розумієте, що людині довелося пережити, якщо у вас не має такого самого досвіду. Навіть з найкращими намірами такі слова можуть звучати формально або знецінювати біль. 
6. Давати оцінку висловлюванням, які здаються вам неетичними або надто жорсткими. Люди, які пройшли бойові дії, можуть говорити про речі, що суперечать загальноприйнятим у мирному суспільстві уявленням про гуманізм, мораль чи етику. Надмірний гуманізм в умовах бойових дій може бути навіть шкідливим, адже іноді військові перебувають в умовах, коли або ти вбиваєш, або тебе вбивають. Це може знижувати рівень емпатії. В умовах, коли щодня стоїть вибір “жити чи вмерти”, психіка людини може обмежувати надмірне співпереживання, щоб забезпечити функціональність і збереження себе та побратимів. 
7. Перебивати розповідь співрозмовника зауваженнями, що його слова, на вашу думку, є непослідовними чи нелогічними. У результаті надмірного та тривалого збудження нервової системи діяльність гіпокампа може порушуватися, а отже пам’ять втрачає логічну послідовність. Травматична подія ніби випадає з причинно-наслідкового ланцюга життєвих подій і втручається в життя людини нав’язливими спогадами.
8. Робити зауваження, що співрозмовник “неправильно сприймає реальність”. Після пережитої травми сприйняття подій може змінюватися, як і спосіб їхньої інтерпретації. Це не означає, що людина помиляється, – її досвід є унікальним і суб’єктивно достовірним. Поважайте цей досвід, навіть якщо ви його не поділяєте.
9. Показово жаліти й казати слова на кшталт “мені вас шкода”, які можуть сприйматися як знецінення або натяк на слабкість. Натомість краще висловити вдячність за службу, витримку чи відкритість до розмови. Щира повага значно цінніша за співчуття, що знижує гідність.

Що ВАРТО робити журналістам під час спілкування з людиною, яка має бойовий досвід

1. Обговоріть заздалегідь тему, встановіть межі й табу під час розмови. Скажіть співрозмовникам, що ви розумієте, що їхній досвід був важким та травматичним. Запропонуйте, щоб вони одразу сказали вам про теми чи питання, про які не хочуть говорити. Обговоріть їхнє право зупинити розмову в будь-який момент. За можливості заздалегідь надішліть питання, які вас цікавлять. 
2. Спеціалізуйтеся на темі, над якою працюєте, або дуже добре готуйтеся до інтерв'ю. Вивчіть бекграунд, деталі, про які будете розпитувати, та причинно-наслідкові звʼязки, для того, щоб не дратувати співрозмовників, а також не гаяти їхній час на пояснення.
3. Дайте співрозмовнику/-ці змогу самій вибрати час та місце, в якому їй буде комфортно зустрітися з вами.
4. Демонструйте відкритість до розмови. Дайте виговоритися. Часто людині, що пережила травмувальні події, потрібно багато часу, щоб усе проговорити. Слухайте її стільки, скільки потрібно. Водночас варто розуміти, що деякі речі можуть бути сказані не для публікації.
5. Виявляйте емпатію. Співрозмовникам важливо бачити, що ви співпереживаєте та не знецінюєте їхній досвід.
6. Незалежно від того, як розвивається розмова, журналісту варто зберігати спокій, доброзичливість і врівноваженість. Емоційні реакції на слова чи поведінку співрозмовника/-ці, навіть якщо вони здаються провокаційними або неприйнятними, можуть поглибити напругу.
7. Приймайте позицію співрозмовника/-ці з професійною толерантністю, навіть якщо ви з нею не згодні. Ваша мета не оцінити чи скоригувати думку людини, а почути її досвід і дати йому чесне відображення.
8. Якщо ваша розмова стала надміру емоційною чи ваші слова викликали в співрозмовників надмірну емоційну реакцію, то варто дати їм час заспокоїтися.
9. Є певні запитання, яких варто уникати в спілкуванні з людьми, що мають бойовий досвід. Це питання про емоції, вбивства, загибель побратимів. Якщо ж вам важливо про це поспілкуватися, то варто почати зі слів “чи можу я запитати про…”, “чи коректно буде спитати про…” і закінчити запитання варто фразою “Я зрозумію, якщо ви не захочете про це говорити”.
10. Подякуйте за розмову і не поспішайте відразу йти, поговоріть на буденні теми.
11. Підтримуйте зв’язок зі своїми героями після публікації. Важливо не залишати людину наодинці з наслідками публічного висвітлення її досвіду. Особливо якщо це досвід, пов’язаний з війною. Іноді поява матеріалу може мати несподівані наслідки: від емоційних реакцій до нових викликів в особистому чи професійному житті. Такий зв’язок допоможе людині не почуватися покинутою після того, як її історія стала публічною. До того ж продовження контакту може стати джерелом нових тем або глибшого розуміння для наступних матеріалів.
12. Будьте точними в поданні інформації. Перевірте факти декілька разів, якщо не впевнені. Адже викривлена інформація може додатково травмувати.
13. Дотримуйтеся обіцянок і домовленостей, які ви дали людині з бойовим досвідом. Надійність і чесність є основою довіри. Якщо ви не впевнені, що зможете виконати обіцяне, краще не давати обіцянок узагалі.

До чого журналісти мають бути готові під час спілкування з людиною, яка має бойовий досвід

1. До зміни настрою й емоційного тону розмови.
2. До того, що не на всі запитання, які вас цікавлять, будуть дані відповіді.
3. До виявів емоцій, які, на вашу думку, можуть бути неочікуваними або суперечливими, або, навпаки, до повної відсутності емоцій.
4. До дій, які можуть видаватися незвичними в мирному контексті. Наприклад, надмірна пильність, потреба у фізичній безпеці або імпульсивні реакції на незначні, на ваш погляд, подразники (падати на підлогу / закриватися / намагатися всіх урятувати, хоча довкола немає небезпеки).
5. До сильної реакції на певні звуки чи візуальні сигнали. Публічні простори з гучними звуками, світловими ефектами або натовпами (шум, сміх, плач, спалахи) можуть активувати стресові механізми, сформовані в зоні бойових дій.
6. До вживання ненормативної лексики.

Ці рекомендації створено спеціально для журналістів, які працюють з темами війни та спілкуються з людьми, що мають бойовий досвід. Ми щиро відкриті до зауважень, доповнень і критики, особливо з боку самих військових. Якщо ви маєте інший погляд або бажаєте поділитися власним досвідом, ми обов’язково врахуємо це в подальшій роботі.

Метою цього тексту не є стигматизація чи узагальнення. Ми прагнули дати журналістам орієнтири для чутливого, відповідального та людяного спілкування. Описані реакції – лише приклади того, з чим журналіст може зіткнутися в роботі, але вони не є універсальними чи обов’язковими для всіх людей з бойовим досвідом. Адже кожен досвід – унікальний і заслуговує на повагу.

ДЖЕРЕЛА

1. Одного разу воїн – воїн назавжди. Чарльз Гоуг, військовий психіатр, полковник армії США. – Київ, 2024.
2. Невидимі наслідки війни. Як розпізнати? Як спілкуватися? Як допомогти подолати?  Довідник для широкого кола фахівців / К. Возніцина, Л. Литвиненко. – Київ, 2020.
3. Нейропсихіатрія та поведінкова неврологія. Посібник. Редактори: Джон Дж. Баррі, доктор медицини. Сепіде Н. Баджестан, доктор медицини, доктор філософії. Джеффрі Л. Камінгс, доктор медицини, доктор природничих наук. Майкл Р. Трімбл, доктор медицини, член Королівської колегії терапевтів, член Королівської колегії психіатрів. – Київ, 2024
4. Сайт Служби психологічної підтримки родин військовослужбовців.
5. Як спілкуватися з військовими: поради від колишнього полоненого та психотерапевтів. Текст: Тетяна Капустинська.

А також безпосереднє спілкування з військовими, учасниками бойових дій.

Авторки: Олена Голуб, Ірина Земляна