Війна як норма, Росія – як дім: які меседжі просувають окупаційні медіа на Луганщині

Щоліта російські окупаційні медіа на Луганщині повертаються до подій 2014 та 2022 років. Ці дати стають основою для численних пропагандистських кампаній, у яких росіяни подають себе як “визволителів”, а Україну – як агресора. З огляду на активність окупаційних медіа Інститут масової інформації провів аналіз трьох основних окупаційних телеграм-каналів: “Луганськінформцентр” (ЛИЦ), “Луганськ 24” та “Блокнот Луганськ”. Вибірка охоплювала публікації лише з ознаками пропаганди – події, що мають ідеологічне забарвлення, спрямовані на героїзацію війни, викривлення історії та культурну русифікацію.

Телеграм-канали, які моніторились

Підсумки аналізу з 1 до 15 липня 2025 року включно були такими:

• “Луганськінформцентр” (ЛИЦ) опублікував щонайменше 60 пропагандистських повідомлень.
• “Луганськ 24” – понад 50 публікацій про культурні та медійні події, прив’язані до “СВО” (повномасштабної війни проти України) або ідеї “єдності з Росією”.
• “Блокнот Луганськ” – виявлено не більш ніж 10–12 повідомлень, що мають ознаки цілеспрямованої пропаганди; публікувались антиукраїнські вкиди, а також псевдоновини таблоїдного типу.

Виховати під російським прапором: як окупанти інвестують у памʼять і покоління

Одним з головних сюжетів пропагандистських медіа є згадка про авіаудар 2 липня 2014 року в Станично-Луганському районі, який вони систематично приписують Збройним Силам України. Так цю подію інтерпретують російські посіпаки. Хоча того ж дня в штабі АТО пояснили: обстріл вчинили самі бойовики з артилерії. Протягом липня 2025 року цю тему активно експлуатували, зокрема в серії публікацій пропагандистських “Луганськінформцентру” та “Луганськ 24”, через “мітинги-реквієми”, фотовиставки та інтервʼю з місцевими жителями.

Скриншот з пропагандистського телеграм-каналу “Луганскинформцентр” (ЛИЦ)

Але літо – це не лише “сезон памʼяті”. Це час активної ідеологічної роботи з дітьми: школярів вивозять до Росії або на підконтрольні Кремлю культурно-освітні платформи. У червні-липні 2025 року діти з Кіровська (Луганська область) поїхали до Єлабуги (Татарстан, РФ) на освітню програму “Університетські зміни”, діти з Красного Луча – до табору “Дружба” в Башкортостані (РФ), інші брали участь у фестивалі “Таврида.Арт” в окупованому Криму.

Скриншот із пропагандистського телеграм-каналу “Луганскинформцентр” (ЛИЦ)

Скриншот із пропагандистського телеграм-каналу “Луганскинформцентр” (ЛИЦ)

Програма таких поїздок насичена лекціями про “героїв СВО”, тобто російських окупантів і загарбників, конкурсами, читанням “патріотичних” текстів, зустрічами з російськими військовими. Наприклад, у таборі Башкортостану учасники зміни плели маскувальні сітки “для фронту”. Про це йдеться в сюжеті місцевого каналу “ГТРК Башкортостан”. Під час “Університетських змін” школярів з Луганщини возили до Єлабуги у філію Казанського федерального університету. Після завершення поїздки школярам вручили сертифікати учасника профільної зміни з дуже “несподіваною” назвою “Разом – єдина країна”. Реалізувало ці “Університетські зміни” міннауки і вищої освіти РФ, мінпросвіти спільно з Росмолоддю і “Рухом перших”, який ініціював російський диктатор Владімір Путін у 2022 році.

Як працюють телеграм-канали окупаційної влади

“Луганськінформцентр” виконує роль основного рупора окупаційної адміністрації. Його тональність офіційна, часто урочиста. Він публікує виступи та звернення ватажків, новини про нагородження “героїв СВО” (російських окупантів), відкриття меморіалів, культурних подій, повʼязаних з темою війни. Особливо активно висвітлюється тема фотовиставки “Потік” – про спецоперацію, під час якої частина російських військових, залучених до неї, задихнулися в трубі газопроводу “Уренгой – Помари – Ужгород”. У такий спосіб учасники спецоперації хотіли долучитися до підрозділів, які брали участь у боях за російське місто Суджа Курської області.

Усі три телеграм-канали писали про цю виставку. Але найсмішніше з цим впорався “Блокнот Луганск”. У повідомленні пропагандистів є така фраза: “На жаль, подію затьмарив сьогоднішній теракт, що стався за кілька десятків метрів від будівлі музею. За однією з версій, диверсанти планували підірвати саме його”. Йдеться про вибух, унаслідок якого загинув колишній окупаційний голова Луганська Маноліс Пілавов. До речі, ні “Луганскинформцентр”, ні “Луганск 24” не об'єднали ці події в одному тексті. Ймовірно, щоб не “затьмарювати” враження від виставки якимось там “терактом”.

Скриншот із пропагандистського телеграм-каналу “Блокнот Луганск”

“Луганськ 24” – телеграм-канал телеканалу, який окупанти створили на базі захоплених українських місцевих телеканалів у 2014 році. Телеканал акцентує на образі медіа як “другої лінії фронту”. Тут багато публікацій про журналістів, які нібито працюють “у прифронтових умовах”. Створюється міфологія “луганських характерів” у псевдодокументальних фільмах, де “журналіст” і “воїн” – дві сторони одного символу. Канал просуває культурні заходи як доказ “відродження” Луганщини під окупацією. Публікації імітують журналістську незалежність, але насправді є інструментами ідеологічного впливу. Особливу увагу тут приділяють створенню позитивного емоційного тла – “життя триває, ми сильні”. Хоча ми досліджували маніпуляції та дезінформацію російських пропагандистів, іноді вони прямо пишуть про свої мотиви. Ось, до прикладу, цитата голови окупаційної спілки журналістів Росії в “ЛНР” Євгенія Мурильова:

“Одним із завдань так званої “ЛНР” є інтеграція її інформаційного поля в загальноінформаційний простір Росії”. Це правда. Росія на пропаганді не економить”.

Скриншот із пропагандистського телеграм-каналу “Луганск 24”

“Блокнот Луганськ” – канал умовно таблоїдного характеру. Його особливість у поданні новин: гумористичні відео, ДТП, плітки, тварини, побутові інциденти. На цьому тлі подається пропаганда – історії про “звірства ЗСУ”, фейки про отруєну воду чи “неадекватну владу Києва”. Завдяки легкому тону і частоті таких повідомлень аудиторія звикає до викривленої реальності, не помічаючи маніпуляцій. Кількість відверто пропагандистських дописів тут менша, але вони вмонтовані у формат розваг, що робить їх особливо небезпечними. Ось, до прикладу, відео про чайку, яку нібито висміяли інші чайки.

Скриншот із пропагандистського телеграм-каналу “Луганск 24”

Загалом ці канали формують образ “ЛНР” як нібито повноцінної частини Росії, глорифікують війну проти України, мілітаризують культуру та освіту, займаються героїзацією окупантів і перетворюють дітей і молодь на слухняних громадян “русского мира”. Це – систематична робота, яка охоплює не лише пропаганду в традиційному сенсі, а й культурну колонізацію, заміщення ідентичності, формування альтернативної історичної памʼяті.

Наратив “ЛНР – це Росія”

Цей меседж простежується майже в кожному матеріалі “Луганськінформцентру” та “Луганск 24”. Наприклад, про участь у “Всероссийском свадебном фестивале”, освітніх змінах у Татарстані, поїздках до Артеку; підписання “угод про дружбу і співпрацю” з російськими регіонами (наприклад, зі Свердловською областю); отримання премій, заснованих Кремлем (наприклад, “Країну змінюють люди”); участь у федеральних конкурсах та фестивалях як “повноправні” суб'єкти РФ. Мета – створити відчуття, що “ЛНР” не окупована територія України, а органічна частина Росії, яку визнають, підтримують і розвивають як інші регіони РФ. Це посилює легітимність окупаційної адміністрації в очах місцевого населення.

Героїзація війни та мілітаризація

Повномасштабна війна, так зване “СВО”, у поданні місцевих пропагандистських медіа не катастрофа, а норма життя, яка заслуговує на повагу, гордість і вдячність. Тут героїзують операції “Потік”, створюючи окремі серії репортажів, виставки, портрети бійців, відео з передової; описують музичні події (виступи скрипаля Петра Лундстрема), приурочені до бойових дій; показують фільми та виставки з темою “героїзму”, зокрема в “музеї історії Луганська”; регулярно вшивають тему війни, так званої “СВО”, в культурні заходи, як-от фестивалі, концерти, шкільні заходи. Мета – створити атмосферу, в якій війна – це шлях до слави, не трагедія, а покликання. Військові злочинці стають моральним ідеалом, а насильство – інструментом справедливості.

Діти та молодь – головна цільова аудиторія

Інформаційна політика активно орієнтована на молодше покоління, яке сприймає все побачене як основу світогляду. Пропагандистські медіа повідомляють про вручення паспортів школярам – як символ їхнього входження в “спільноту росіян”; поїздки до таборів РФ (“Дружба” в Башкортостані, Артек, Єлабуга), участь у квізах, творчих заїздах (“Таврида.Арт”); трудова зайнятість підлітків подається як патріотичне виховання; створення дитячих медіапроєктів, які дублюють пропаганду дорослого ТБ. Мета – закласти в дітей відчуття належності до РФ та адаптувати їх до ідеї “єдиного інформаційного простору” Росії.

Антиукраїнська та антизахідна риторика

Цей блок формує ворожий світогляд. Ключова теза: Україна, Захід і міжнародні організації – це агресори, фальсифікатори, загроза. В оглянутих пропагандистських медіа публікують таке: фейки про “українські теракти” (згадка про нібито авіаудар ЗСУ по Старій Кондрашівці Станично-Луганського району (обстріл стався 2 липня 2014 року. У штабі АТО зазначали, що авіація сил АТО не завдавала удару. Мирні жителі стали жертвою обстрілу артилерії терористів), “розірваних людей”, нібито атаки ЗСУ на цивільне населення); дискредитація міжнародної допомоги: “БРІКС підтримують нас, а Захід – обманює”; шокові матеріали з емоційним і зневажливим контентом, як-от “безбожники хохли”; провокації, наприклад сюжет про Христа – оператора дрона. Мета – викликати ненависть до України, з одного боку, а з іншого – посіяти страх висловлювати свої думки, виправдати окупацію українських територій, показати дії армії РФ як вимушені та благородні.

Культурна колонізація

Культура в окупації – це не простір для творчості, а інструмент ідеологічного контролю. Тут проводять фестивалі типу “Донбасский экспресс”. Зокрема, перед учасниками виступав піаніст українського походження Олександр Романовський. Королівський музичний коледж у Лондоні відсторонив його від викладання, після того як Романовський виступив перед зруйнованим окупантами драмтеатром у Маріуполі. Романовський під час цієї поїздки дав інтерв’ю. Відео опублікував на YouTube проросійський український блогер Юрій Подоляка, який у підписі до нього назвав Романовського “піаністом, що народився в Італії, але мислить по-російськи”. Насправді ж Романовський народився в місті Кам'янське (Дніпропетровська область). Крім таких фестивалів, росіяни просувають луганських митців на загальноросійські платформи (наприклад, Російська національна театральна премія “Золота Маска”); вони беруть участь у “Днях Достоєвського” та інших московських подіях. Мета – витіснити українські культурні маркери й нав’язати російську культурну ідентичність як природну й “правильну”.

На окупованій Луганщині інформаційне середовище – це чітко вибудувана і керована система, яка працює на Росію. Там усе підлаштовано під одну мету: змусити людей сприймати війну як щось нормальне, а Росію – як “свою” країну. Усе, що люди бачать і чують – від шкільних програм до новин, концертів чи фестивалів, – працює на виправдання окупації. Військові РФ подаються як “герої”, російська мова – як єдино правильна, культура – як лише російська. Власне, наступне покоління вже намагаються виховати повністю в російському дусі.

Валентина Троян, представниця Інституту масової інформації в Луганській області