СРСР головного мозку, або Чому радянщина не покидає російський інформпростір

Колаж ІМІ

Російський Telegram переповнений як окремими каналами, присвяченими ностальгії за СРСР, так і дописами про радянське минуле у звичайних інформаційних стрічках. На думку аналітиків Інституту масової інформації (ІМІ), це не випадковий контент, а частина системної кампанії з формування громадської думки. Російські телеграм-канали активно використовують ностальгію за СРСР як інструмент пропаганди, спрямованої на зміну свідомості власної аудиторії.

Через регулярні згадки про “могутність” радянського минулого, розважальний контент і виступи політиків створюється позитивний образ СРСР, який формує суспільне сприйняття війни як легітимної. Зокрема, Україну і Росію намагаються подати як частини єдиного історичного та культурного простору, нібито відновленого через спадщину СРСР. Це дозволяє подавати війну як “внутрішній конфлікт”.

Про такі наративи прямо заявляє, зокрема, радник президента РФ Антон Кобяков, який стверджує, що через нібито порушення процедури розпуску СРСР він де-юре досі існує, а отже війна Росії проти України – це “внутрішня справа”. Цю заяву активно поширили більшість Z-орієнтованих телеграм-каналів.

Ідеологічне підґрунтя висвітлення війни через призму СРСР 

Ні Кремль, ні російське суспільство навіть через 34 роки після розпаду СРСР не змогли змиритися з цією історичною подією. Для них усі ці роки Україна, хоча юридично й була незалежною державою, фактично залишалася, принаймні в їхній уяві, невіддільною частиною Росії. Російське суспільство так і не прийняло факту відокремлення України й утвердження її як самостійної держави.

Для Z-пропагандистів Росія не може “втратити” Україну, адже, за дивною та ірраціональною логікою російської Z-публіки, Російська Федерація без України є нібито “неповноцінною”.

Про це у своєму дописі пише російський воєнний пропагандист Юрій Котьонок, який веде телеграм-канал “Воєнкор Котьонок”. На його думку, пророчими є слова Василя Зіньківського, міністра в уряді гетьмана Павла Скоропадського, який ще тоді передбачив війну Росії проти України. Воєнкор очевидно погоджується з його словами й наводить у власному дописі таку тезу Зіньківського: “Україна має зважати на те, що Росія нізащо нікому не поступиться Україною – як би не складалися історичні обставини, якою б не була воля самої України. Навіть проти волі України вона має бути в складі Росії – і це мають твердо та раз назавжди зрозуміти українські політики, якщо вони хочуть розуміти реальну історичну обстановку”. Закінчує Котьонок свій допис словами, що, чого б Росії не коштувала війна з Україною, вона вестиме її “до переможного кінця”. Такі дописи підтверджують що в кремлівських головах питання України є екзистенційним. 

Схожий наратив транслює і засуджений в Україні за антиукраїнську діяльність проросійський блогер Юрій Подоляка, який наразі переховується в Росії й веде телеграм-канал “Мир сегодня с Юрием Подолякой”. Він у власному телеграмі пише, що Україна для Росії є життєво необхідною з погляду національної безпеки й що саме розпад СРСР призвів до того, що наразі Україна геополітично віддалилася від Росії і наблизилася до США та Великобританії.

Український історик, кандидат історичних наук та старший науковий співробітник Національного музею історії України в Другій світовій війні Роман Кабачій вважає, що незалежна Україна – це постійне нагадування Росії про її розпад як імперії.

“Без України неможлива імперія, тому що Україна своїм існуванням показує, що можливий вихід з імперії і можливий інший шлях. Польща і Фінляндія вирвалися з російських лап сто років тому, а для росіян і досі “Польша не заграница”. Тим паче для них неможливим видається сприймати Україну як закордон. Проте доведеться”, – резюмує Роман Кабачій

Російський шовінізм в усій його красі

У зв’язку з цією ідеологічною складовою російські пропагандисти особливо болісно реагують на спроби колишніх республік СРСР позбутися радянської спадщини, зокрема – на демонтаж пам’ятників, що символізують той період.

Речниця МЗС РФ Марія Захарова у своєму телеграм-каналі опублікувала перелік пам’ятників, демонтованих в Україні згідно із законом про декомунізацію.

Свій допис вона завершує риторичним твердженням, що “історичну правду не стерти, вона буде збережена, а пам’ятники та інші меморіальні об’єкти будуть відновлені”, фантазує Захарова.

Своєю чергою телеграм-канал “Два майора”, що має понад 1 200 000 підписників, різко відреагував на демонтаж пам’ятника Леніну в Киргизстані. Автори каналу поспішили нагадати киргизькому суспільству, як нібито багато ця країна “завдячує” радянському періоду та самому факту свого існування. У публікації йдеться про те, що саме за часів СРСР кочових киргизів зробили осілими, а їхню мову перевели на кирилицю, щоправда замовчуючи той факт, що це відбулося без згоди самих киргизів, але для авторів це “дрібниці”. У фіналі об’ємного допису про “вдячність” Киргизії Радянському Союзу, автори переходять до відвертого шовінізму: мовляв, якщо інструменти “м’якої сили” не спрацьовують, можливо, їм не варто заважати “повернутися назад – у своє кочове царство мракобісся”.

Іноді російські пропагандистські пабліки подають навіть сучасні події крізь призму того, як би їх інтерпретувала радянська пропаганда.

Так, телеграм-канал “Мир сегодня с Юрием Подолякой” коментуючи події в Лос-Анджелесі, пише: “Мексиканські “патріоти-революціонери” підняли повстання проти вашингтонських гнобителів” – так, мовляв, написала б радянська преса 40 років тому, якби СРСР зі своєю ідеологічною машиною досі існував. У цьому контексті доречно перефразувати відому приказку: “Можна витягти людину з СРСР, але СРСР з деяких людей – ніколи”.

Ностальгія за СРСР

Поряд із суто ідеологічним висвітленням СРСР є в російському інформаційному просторі  дописи, які на перший погляд є звичайною ностальгією за радянським минулим. У таких дописах ностальгують за радянським кінематографом, культурою чи кухнею.

У російському сегменті Telegram існує велика кількість каналів, присвячених СРСР – як за назвою, так і за змістом. На перший погляд вони публікують розважальний контент, що апелює до ностальгії за радянським та комуністичним минулим. Однак за цією формою часто криється відверта українофобія, а іноді й геноцидна риторика.

Наприклад, телеграм-канал із красномовною назвою “Рожденный в СССР” регулярно називає українців “укронациками” та “укробєшеними”, закликаючи “звільнити російську землю” від українців.

Контент таких каналів створює оманливу ідилію: у старшого покоління – приємні спогади про молодість, у молоді – викривлене уявлення про СРСР як про “щось добре й правильне”. У цих дописах зазвичай замовчується правда про репресії, геноциди, тоталітарну систему й утопічну ідеологію.

Російська пропаганда свідомо стимулює цю ностальгію, адже систематичне відтворення образу “величного радянського минулого” ментально повертає суспільство назад – у часи СРСР, формуючи прийняття авторитаризму як норми.