Як впливати на якість медіапродукту: поради від Наталії Лигачової

Наталія Лигачова понад півтора десятиліття аналізує продукт і якість роботи українського телебачення. Восени 2015-го вона разом із командою залишила свій авторський проект «Телекритика», а невдовзі анонсувала запуск нового онлайн-видання «Детектор медіа». На зустрічі зі спільнотою Школи журналістики Українського католицького університету Наталія Лигачова розповіла про особливості роботи медіакритика й дала професійні поради тим, хто береться писати про медіа.

Будьте переконливими. Медіакритика має справу не з фактами, а з їхнім викладом, інтерпретацією, і ґрунтується на аргументах. Ваша позиція завжди має бути чіткою та обґрунтованою. Через це мої тексти завжди мають доволі великий обсяг: коли я наводжу аргумент, чому журналіст припустився певної помилки, завжди думаю, що він міг би мені заперечити. Знаходячи відповідь на цей контраргумент, пишу далі. Я дотримуюсь правила трьох колін: доводжу ланцюжок суперечностей до третього аргументу й на цьому зупиняюсь. Адже істини в останній інстанції не існує – на кожен ваш аргумент завжди знайдеться заперечення.

Не забувайте про емоції та однозначну позицію – це найважливіші складові медіакритичного тексту. На відміну від моніторингу, в якому немає авторської думки, а лише сухі висновки щодо дотримання стандартів журналістики, у публіцистиці є емоції, адже автор пропускає матеріал крізь себе. Аудиторії потрібні емоції – якщо їх не буде, читач омине ваш текст. Будьте однозначними: якщо ви не заявите чіткої позиції, читач може не зрозуміти, що ви хотіли сказати. Один чіткий меседж кращий за велику кількість позицій.

Ви пишете не для того, щоб розмазати когось по стінці. Навіть якщо ви обурені, ви критикуєте для того, щоб допомогти людині зробити свій продукт кращим, зрозумівши свої помилки. Це не завжди легко. Ми знаємо, що журналісти часто порушують стандарти не тому, що не знають їх, а під тиском редакторів, власників, через специфічну політику редакції. В таких випадках їх немає сенсу повчати. Натомість, коли маєте справу з молодими журналістами, сміливо пояснюйте їм, чому слід робити так, а не інакше.

Не бійтесь заводити професійні знайомства. У 1999 році на «1+1» вийшли одні з перших відкритих політичних теледебатів. У проекті була повна видимість абсолютного плюралізму, до участі в ньому залучили політиків і політологів. На перший погляд дебати були відкритими і щирими, а насправді – маніпулятивними. Я випадково дізналася, що у підготовці проекту брала участь моя знайома. Вона розповіла мені, на що менеджери налаштовували творчу групу, і я використала ці факти у своєму тексті. Без її слів я не мала б важливих деталей. Інсайдерська інформація може доповнити, а то й повністю зробити ваш текст. Проте часом знайомства можуть зашкодити, тому ваше завдання – знаходити баланс. Ви можете згладити картину, але не промовчати через те, що журналіст, про якого ви пишете – ваш друг.

Ставтесь до критики як до гри. Я часто стикалась із ненавистю журналістів, яких доводилось критикувати. Й завжди казала їм, що наша мета – лише вплинути на якість журналістського продукту. І хоча критика часом має великий вплив, до неї потрібно ставитись як до гри, своєрідного пінг-понгу. Я завжди публікую критичні відповіді на наші публікації, навіть жорсткі. По-перше, якщо на тебе зреагували, це означає, що ти пробудив у читачів емоції. По-друге, це дискусія, що допомагає знаходити точки дотику. По-третє, критик повинен визнавати свої помилки – а від помилок ніхто не застрахований, і у вас вони будуть.

Не думайте про наслідки свого матеріалу. Головне для критика – правда. Те, що ви пишете, не має залежати від того, які наслідки матиме, наприклад, обрання чи не обрання Юлії Тимошенко на виборах. Інакше ви ніколи не напишете чесного тексту.

Пишіть на різні теми, але будьте експертом у своїй галузі. Пишучи про медіа, треба змінювати інтонацію та фокус теми – не можна весь час писати тільки про ток-шоу, розважальні програми чи новини. Тоді є ризик, що ваші теми будуть однотонними. Ви самі не матимете куди подітися від себе, а читач утратить інтерес до таких матеріалів.

Я вважаю, що найкращий шлях до успіху в журналістиці – розібратись  глибоко в певній темі. Економіст, який приходить працювати у видання про фінанси, готуватиме тексти краще і швидше, ніж випускник журфаку, який тільки вивчив певні терміни. Мені в тому, щоб стати критиком, допомогло те, що я кілька років працювала на телебаченні. Я знаю телевізійну специфіку. Проте писати слід із позиції пересічного глядача, який бачить тільки те, що на екрані. Роман Скрипін якось сказав мені: «Ви ж розумієте, що телебачення часто залежить від того, як спрацював оператор, чи були батарейки в камері». А я відповіла: коли літературний критик пише рецензію, його не цікавить якість олівців і паперу, якими користувався автор книги. Його цікавить лише кінцевий продукт.

Уляна Іванишин, Школа журналістики УКУ, для ІМІ 

Фото Олександри Чернової