Взаємовигідна тактика чи абсурдна стратегія? ("Лови джинсу!")

Існує багато способів виграти вибори. Можна заселити округ технічними кандидатами. Можна роздавати гречку пенсіонерам й обіцянки молоді. Можна влаштовувати “благодійні” концерти, на яких підкреслювати лояльність артистів до себе. Та що там! Є багато інших способів отримання голосів, деякі навіть законні, враховуючи дірки в нашому законодавстві.

Виникає питання, чому тоді існує джинса, і кому вона взагалі потрібна.

Політикам джинса потрібна. Іноді вона має настільки сильний вплив, що дійсно здатна кардинально змінити ставлення до замовника. Та й як без джинси електорат дізнається, як один кандидат “накрыл щедрые столы для пенсионеров”, а інший “подкупает избирателей холодильником”? Можна ще публікувати соціологічні дані. Соціологія — це ж точна наука, їй можна вірити! А те, що інше ЗМІ публікує абсолютно інші дані, підриває довіру до другого видання й укріплює позиції першого. Навіть якщо обидва маніпулювали з числами. Також іноді в ЗМІ фігурують абсолютно безпричинні матеріали про технічних кандидатів. Вони орієнтовані на виборців, що вагаються. Є люди, що голосують за техніка просто тому, що його реклама не світила на кожному розі, а в газеті сказали, що той на “Слава Україні!” відповів правильно.

Джинса не з’являється сама по собі, не падає з неба, як манна. Оскільки живі люди, журналісти, продовжують писати на замовлення, можна зробити висновок, що їм джинса теж потрібна. Навіть ідейні хочуть їсти. Кандидати частіше пропонують гроші, ніж викоритстовують шантаж для замовлення джинси. Від написання чи зйомки таких матеріалів цілком можна відмовитись, якщо працювати в правовому полі й захищати свої інтереси. Якби честь брала верх над гаманцем, читачі б не бачили ні заголовків “За синяк Шуфрич заплатит пять тысяч”, ні тексту під ними. Мустафа Найєм у своєму блозі за 10 жовтня дуже чітко описав рівень заджинсованості регіональних ЗМІ. “Причем, один раз с таким предложением (оговорити, які питання можна задати в ефірі — прим. автора) подошел сам ведущий и долго не мог понять что значит "все равно" и как это "спрашивайте, что хочется". Несколько раз перед пресс-конференциями появлялись доброжелатели с вежливыми подсказками и списком "жестких вопросов", которые "уже готовы" и "точно будут заданы"

Два боки проблеми вже розглянуті, може хоча б третя сторона — читачі — не зацікавлена в джинсі? Результат інтернет-опитування студентів факультету журналістики показав втішні результати: 21% опитаних постійно помічають джинсу й дуже обурені з цього приводу, ще 35% бачать її нечасто, але тим не менш помічають.

Проте опитування студентів інших факультетів дало менш радісні результати. З двадцяти опитаних, дев'ятеро сказали, що мають улюблений сайт або телеканал і вкрай рідко помічають замовлені матеріали будь-де. Ще троє також назвали улюблені сайти й підкреслили, що “от там джинси точно нема, на відміну від (сайтів з іншим політичним спрямуванням)”. Цікаво, що в їх відповідях пролунали лише дві назви, “Таймер” та “Думская”, але з різних точок зору. Двоє впевнені, що всі ЗМІ брешуть і всюди можна знайти джинсу та ще шестеро зізнались, що не слідкують за новинами взагалі. Тобто більш як половина опитаних не помічає, що ними маніпулюють. Люди хочуть бути обмануті. Саме тому аудиторія радикальних спільнот в соцмережах, де існує дві точки зору — даної спільноти та неправильна, значно більша за аудиторію “Дзеркала тижня”, в якому можна прочитати ґрунтовну аналітику та спробувати розібратися в ситуації. І саме тому людям і далі будуть малювати образи прекрасних освободителів, які прийдуть до влади й натиснуть на кнопку “зробити все добре”. Читачі віритимуть, матимуть надію на краще, любитимуть своїх ідолів перед виборами. Будуть їх ненавидіти після виборів, як це вже не раз бувало. Будуть збиратися на акції протесту та мітинги на підтримку... Джинса забезпечує аудиторії повний спектр почуттів. Як вправний шталмейстр, вміє правильно представити кожен номер у цирку під назвою “Вибори”.

Виникає наступне питання, чому ж тоді джинса — це погано? Вона йде на користь поодиноко взятим політикам, поодиноко взятим журналістам і навіть поодиноко взятим читачам. Якщо зібрати їх всіх докупи, в один народ однієї країни, зла від неї буде більше, ніж добра. До влади приходять не ті, хто готовий служити народу, а ті, в кого більше грошей на агітацію. Замість того, щоб сприяти свободі слова, він буде змушувати тих же самих журналістів писати йому оди, але вже безкоштовно. Народ, повеселившись і виповнивши “громадянський обов’язок”, лишиться наодинці з усіма проблемами, які політик обіцяв виповнити. Та й самому обранцю буде за щастя протриматись у “кормушки” обіцяний термін. Останнім часом щось багато позачергових виборів було. Треба вириватись із замкнутого кола, треба починати мислити стратегічно. Лишається одне питання. Як?

Мординська Поліна, студентка факультету журналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, для конкурсу "Лови джинсу!"