Від радіо до конвергентного ЗМІ: досвід «Радіо Свобода»

Ще кілька років тому фраза «мої статті й відеосюжети публікуються на радіо» не мала жодного сенсу, а сьогодні це реальність. Конвергентні ЗМІ продукують контент у всіх форматах, які хоче бачити аудиторія, а журналісти дедалі більше універсалізуються.  Про те, як класична радіостанція перетворилась на сучасну поліфункціональну редакцію, що виробляє найрізноманітніший контент, на майстер-класі у Школі журналістики Українського католицького університету розповіла директорка Київського бюро «Радіо Свобода» Інна Кузнецова.

Українське «Радіо Свобода» – не зовсім радіо: воно не має власної хвилі, натомість виробляє програми для інших радіостанцій. Зараз таких програм три: «Свобода сьогодні», «Ранкова свобода» та «Європа на зв’язку».

Із 2012 року «Радіо Свобода» стало… телебаченням. Починали з прямих увімкнень під час парламентських виборів. Рішення стрімити з окружної виборчої комісії 223 округу в Києві, де відбувалось протистояння, було спонтанним. «Тоді люди народжувались у професії», – каже Інна Кузнецова: одним із перших стрімерів «Радіо Свобода» був Левко Стек, який 2015 року здобув премію «За поступ у журналістиці» імені Олександра Кривенка. Тоді ж отримав роботу в редакції Дмитро Джулай, який проходив практику й допомагав оператору носити штатив, але виявилось, що він уміє добре знімати.

Досвід прямих включень став поштовхом до створення відеопрограм. Зараз таких проектів чотири: «Ваша свобода», «Ми разом», «Суботнє інтерв’ю» та «Молодь плюс». Інна Кузнецова говорить, що це не повноцінне телебачення, а радше радіо в телевізорі: люди сидять у кадрі й говорять.

– Ця ідея виникла, коли ми встановили вебкамеру в студії та почали транслювати радіоефір. Згодом вирішили вдосконалити якість картинки і почали знімати ефіри на телекамеру, – розповідає Інна Кузнецова. –  Далі з’явились спеціальні проекти. «Донбас. Реалії» спершу був телепрограмою, що виходить на каналах «Донбас» та «Еспресо-TV». Над цим проектом працюють люди, які приїхали з Донецька і Луганська. Віднедавна програма виходить і в радійному форматі на хвилях «Громадського радіо», яке можна чути на прифронтових, а подекуди й на окупованих територіях. Історія повторюється: наш сигнал глушать, як шістдесят років тому. Паралельно ми відкрили сайт «Крим.Реалії», який із літа 2014 року виробляє телепрограму для телеканалу новин «24». Кілька місяців тому запустилась і радіопрограма, яку можна чути в Криму.

«Схеми»  – це вже повноцінна телевізійна програма журналістських розслідувань, що виходить на UA:Першому та інших каналах. Ведуча проекту, Наталка Седлецька, під час Революції гідності вчилась на стипендіальній програмі у Празі. Вона зрозуміла, що мусить повернутись до України, і в Києві почала працювати над розслідувальним проектом.

– Цей проект приносить результати, – каже Інна Кузнецова. –  До прикладу, після сюжету про Олену Тищенко, керівницю Управління МВС із забезпечення повернення активів, отриманих злочинним шляхом, вона подала заяву на звільнення, яку наступного дня підписав міністр. Також після резонансного розслідування було звільнено генконсула України в Барселоні Олександра Хрипунова. Одного разу ми розповіли, що Олександра Павленко, заступниця Міністра охорони здоров’я, за сумісництвом працює адвокатом. А це порушення відразу трьох законів – «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», «Про засади запобігання і протидії корупції» і «Про центральні органи виконавчої влади». Вона відмовляла нам у коментарях, посилаючись на вкрай напружений графік. Однак після виходу сюжету знайшовся час і для журналістів, і для написання заяви на припинення адвокатської діяльності.

Окрім радіо й телебачення, «Радіо Свобода» – онлайн-видання, що публікує тексти та мультимедійні матеріали, а також активно завойовує аудиторію в соціальних мережах. Зараз видання має понад чотириста тисяч фоловерів у Twitter і майже 170 тисяч лайків на Facebook. Для поширення в соціальних мережах журналісти знімають спеціальні відеоролики.

Ще один напрямок роботи «Радіо Свобода» – книговидання: до річниці виходу українських військових із Донецького аеропорту вийшла книга «АД-242. Історія мужності, братерства і самопожертви».  Написати книжку саме з такою назвою співробітникам «Свободи» запропонувало харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля».

– Нікого з наших журналістів не було в аеропорту під час бойових дій, –  говорить Інна Кузнецова. – Вже опісля ми записали понад шістдесят інтерв’ю з очевидцями. Це було дуже складно, адже більшість записувалась у шпиталях. Там були чоловіки без ніг, із важкими травмами, а тут іще ми зі своїми питаннями.. Аліна Швидко, яка записала найбільше розмов із «кіборгами», розповідала, що найважче було розговорити співрозмовників, але, коли вони починали говорити, їх уже навіть не потрібно було про щось запитувати. Було видно біль у їхніх очах. Один «кіборг» розповідав про іншого, ми його знаходили… Так і назбирали матеріалу для книги.

У планах редакції – випуск англійського перекладу «АД-242» та повернення до спецпроектів про Голодомор і розстріли в Сандармоху.

Конвергентне видання – це ще й постійний професійний розвиток журналістів, які опановують нові підходи та формати мультимедіа. Часом тренінги проводяться в Києві, часом у головному офісі RFE/RL у Празі. Інна Кузнецова говорить, що редакція живе в постійному тонусі.

Одним із правил для журналістів «Свободи» є записувати на відео всі дрібнички й цікавинки. Одного разу це забезпечило журналістам Євгену Солонині й Тетяні Якубович несподіваний успіх: дорогою до Чорнобильської атомної електростанції вони зафільмували кумедну лисицю, яка робила собі канапку. Відео, переозвучене журналістами BBC News, зібрало мільйони переглядів.

Журналістам-початківцям редакторка радить, перш ніж узятись за висвітлення теми, уявити на своєму місці пересічного читача/слухача/глядача. До прикладу, пишучи про зміни в податковому законодавстві, не намагатись переказати зконопроект, а спробувати дати відповідь на запитання, які податки доведеться сплачувати тобі самому, як це позначиться на витратах твоєї родини. Склавши для себе умовний перелік таких запитань, потрібно починати шукати героїв.

– Звичайно, текст буде виграшним, якщо в ньому є конфліктна, дискусійна складова, –  каже вона. – Але, якщо конфлікт відсутній, потрібно формулювати проблему і шукати шляхів її розв’язання. Звісно, першочергово ми висвітлюємо актуальні події, зокрема й конфлікт на Донбасі. Але, ніде правди діти, люди стомились від війни й подекуди хочуть чогось позитивного, тому з неабияким інтересом читають історії успіху.

Текст: Роксолана Мудрак, Школа журналістики УКУ

Фото: Олександра Чернова.