Три основні п̶р̶о̶б̶л̶е̶м̶и̶ відмазки регіональних журналістів

Подорожуючи регіонами України з маленькою медійною експедицією ІМІ ми проїхали, не багато ні мало, 15 регіонів країни. Безперечно, кожен регіон унікальний своєю особливою медійною історією. Хоча проблеми одні й ті самі, як для регіонів де є  тільки самих телеканалів 34, як то Одеса, чи всього 3, як у Сівєрськодонецьку.

Безперечно, місцеві медіа мають низку проблем, а разом з тим і журналісти мають низку відмазок, коли мова заходить про якість контенту та джинсу.

1. Маленька заробітня платня в місцевих медіях.

Це найпопулярніша теза, яку доводиться чути від усіх без виключення журналістів, в усіх без виключення регіонах в яких бували.  Часто прес-релізи потрапляють на сайти в первозданному вигляді, куди не торкалас рука журналіста, саме через маленьку зп. Аналітичні матеріали та журналіські розслідування також не популярні серед регіональних журналістів ну бо «Гемора много, а денег мало».

І маленька зарплата стає просто «залізною» відмазкою, коли ми наголошуємо на суцільне засилля джинси у місцевій пресі. Особливо у «сезон», тобто перед виборами. Для багатьох медій – це єдина можливість заробити та протриматися до наступного «сезону». І джинсу вони сприймають не як зло, а як благо. І ради цього блага вони пожертвувати ім’ям та стандартами.

Маленька зарплата також змушує покидати професію талановитих журналістів, які залюбки йдуть в PR чи то політику.

Примітка* Середня заробітна плата журналіста в місті з населенням у 300 тис  – становить від 3500 до 5000 грн.

2. Закрита влада

Важко знайти хоч по одному медіа в регіоні, що не належить політику або людині, що з нею пов’язана. Дуже часто місцеві медіа власники мають цілі монополії на ринку ЗМІ.  Тому і можуть собі дозволити ігнорувати незалежних журналістів або журналістів з медіа їх конкурентів. В Кривому Розі, наприклад, прес-служба міського голови Юрія Вілкула вперто не включає в свою розсилку «не тих» журналістів. Ну і отримати коментар від пана Юрія майже мало реально, якщо ти не належиш до певних ЗМІ.

Схожа ситуація спостерігається і в Мукачеві Закарпатської області, де міський голова Андрій Балога не охоче спілкується з журналістами, що йому не подобається. Більше того, Мукачевська міська рада прийняла спеціальне положення про акредитацію, де вимагають диплом про вищу журналіську освіту, щоб потрапити на сесію. Також не можна бути присутніми більше, ніж двом акредитованим представникам одного ЗМІ. Крім того, журналістам забороняють користуватись мобільними, а також «дотримуватись ділового стилю одягу».

За останні 6 місяців ІМІ зафіксував 17 випадків обмеження журналістів доступу до інформації. І проблема не відповіді на запити дуже поширена. Часто журналісти сприймають це як даність, з рідка обурюються в Facebook, одиниці йдуть до суду, щоб відстояти своє право на інформацію.

3. Погоня за кліками

Коли ми питаємо журналістів, що впливає на вибір тем, які вони пишуть то найчастіше вони кажуть «те, що дає найбільше кліків» (відповідь поширена для працівників інтернет-ЗМІ) та «редактор».

Контент більшості регіональних ЗМІ складається з жовтої інформації та криміналу, а вже тоді подієва інформації та політична. Загалом частка аналітичних матеріалів у місцевій пресі становить від 10 до 5%.  І разом з тим згідно з дослідженням GFK від 18 до 33% хочуть читати у ЗМІ про боротьбу з корупцією на місцевому рівні, 37-22% про здоров’я та охорона здоров’я, 36-18% - новини села та області.

Тому і фейки про семикілограмову жабу  радісно підхоплюються журналістами всіх видань. Бо в деяких регіонах журналістам доплачують за перегляди їхніх матеріалів.

Журналісти сміливо нам заявляють, що вони добре знають, уподобання  їхніх читачів – «Кров, песок, гамно і сльози». От вони і намагаються служити їх інтересам.

Звичайно це не поний перелік «проблем» місцевих журналістів. Але як на мене, наступні дві відповіді найкраще проілюструють всю глибину цих проблем.

• Що вам заважає писати якісні матеріали?
• Моя правая и левая рука. 

Ірина Земляна, Інститут масової інформації