Сергій Шаповал: «Проблема журналістів у тому, що вони пишуть розслідування як протокол...»

Днями волинський журналіст, головний редактор інтернет-видання «Kowel.com.ua» Сергій Шаповал отримав відзнаку VІ конкурсу професійної журналістики «Честь професії». Матеріал «Фальсифікат «в законі», або як родина Януковича споювала волинян «лівою» горілкою» потрапив у п’ятірку кращих серед 67 робіт, які були подані в номінацію «Краще журналістське розслідування». Як складалося професійне життя Сергія і що він думає про сучасну журналістику – в нашій розмові, - пише регіональна представниця ІМІ в Луцьку Богдана Стельмах для сайту "Четверта влада".

 

 

–      У цьому – так. І то заявку заповнювала і надсилала матеріал дружина. Вона подала дві роботи: одну в номінацію «Краще журналістське розслідування» про «ліву» горілку, а іншу – про мій полон у номінацію «Дотримання фахових стандартів у кризовий час». Загалом участь у конкурсах беру часто, але це – навчальні програми для журналістів. Я вважаю, що якщо вже і подавати якийсь матеріал, то він має бути класний. Мій перший конкурс був у 2010 році – тоді я подав свою роботу на конкурс «Журналісти проти катувань», що організовувала Українська Гельсінська спілка з прав людини. Просто в мене був готовий матеріал про катування хлопця в міліції. Став номінантом і мене запросили на тренінг, а матеріал надрукували в посібнику.

 

 

–      Як я себе почуваю після перемоги? Так само як і до того. Ця нагорода для мене – це не титул і медаль, а стимул працювати якісніше. Бо коли я переглянув свій текст, який вийшов у фінал конкурсу, то з піврічного досвіду роботи редактором побачив, як його можна зробити кращим та якіснішим.

 

 

–      Я навчався на факультеті систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету. Ще в студентські роки працював фото кором у спеціалізованому київському виданні для юристів «Закон і бізнес». Також мої фото з’являлися в таких відомих журналах як «Кореспондент», «Фокус», «Галицькі контракти», «Ділова столиця». Але в певний час винаймати житло в Києві стало дорого, тож повернувся додому. Намагався працювати в місцевих виданнях Дніпропетровська і Дніпродзержинська, але мені було нудно. Це були часи лакейної журналістики, мене сприймали як людину, яка незрозуміло що пропонує і може зайняти чиєсь місце. Тож я пішов у торгівлю менеджером із продажу. Мав значно вільніший графік, удвічі більшу зарплату, а свій публіцистичний талант реалізовував у дискусіях груп ВКонтакте. Коли познайомився з Наталкою (дружина – авт.), переїхав до Львова. Вона купила газету журналістських розслідувань «Інформатор», у якій було оголошення про пошук журналіста. Я прийшов і мене відразу взяли на роботу.

 

 

–      Швидше не школа, а практика журналістських розслідувань, бо мене там ніхто вчити не збирався: дали завдання – працюй. Мені треба було здавати два розслідування в тиждень. Тож перше, що я зробив, – познайомився з громадськими активістами. Дуже часто цікаві й актуальні теми підкидала мені Наталка Криничанка, багатьом відома як бард.

 

 

–      Великі тексти потрібні, коли вони якісні. В інтернет-виданнях вони можуть мати менше переглядів, але затримують увагу довше. Я прихильник великих матеріалів. Але вони мають бути цікавими. Журналістика запитів – мертвонароджена журналістика. Так, запити повинні бути, але це – інструмент, а не самоціль, їх не можна ставити в центрі журналістської діяльності. Ще одна проблема журналістів у тому, що вони пишуть розслідування як протокол, а матеріали мають читатися як детектив.

 

 

–      Щодо друкованих ЗМІ, то створювати якісні видання неможливо, коли хтось роздає газети безкоштовно, як, наприклад, «Хроніки Любарта» в Луцьку. Так само я не вірю в якісні ЗМІ, створені студентами університету. Для того, щоб продукувати дійсно якісний контент, треба попрацювати з досвідченими журналістами, набратися досвіду і професійного, і менеджерського. Щодо інтернет-журналістики, то майбутнє за гіперлокальними медіа. Загалом на Волині багато ЗМІ і багато журналістів – і в цьому позитив: кількість переросте в якість.

 

 

–      Зараз мені цікаво пробувати себе редактором. Мені цікаво навчитися зробити економічно успішний і незалежний продукт. Але, безперечно, журналістські розслідування полишати не планую.

 

 

–      Постарайтесь отримати реальний практичний досвід роботи в якійсь сфері. Торгівля, ЖКГ, йдіть у виборчий штаб і пройдіть зсередини бодай одну виборчу кампанію. Соціальний досвід – ось чого найчастіше бракує молодому журналісту. Повне зібрання творів Дереша, Карпи та фестиваль «Захід» аж ніяк не дадуть вам цього досвіду.

 

 

Текст: Богдана Стельмах, регіональний предствник ІМІ у Волинській та Рівненській областях, для сайту "Четверта влада".