«Щось прогнило в Датському королівстві» (постноворічна рефлексія на медійну тему)

Я таки мушу про це сказати, хоча в соцмережах й інтернет-виданнях писано-переписано – емоційно, нейтрально і навіть із намаганням аналізувати.

Про наш інформаційний простір загалом би треба було провести ґрунтовне дослідження, бо мене давно вже не покидає відчуття затяжного хаосу, що ніяк не трансформується в галактику.

Вже кілька років поспіль у Новорічну ніч до ранку не сиджу, в голубий екран не вдивляюся, хіба до години другої максимум і то за умови, що є щось хороше. Цього разу загалом настрій не святковий, тож задовго до півночі ввімкнули «5 канал» і разом із ним згадували рік минулий – як зароджувалась і міцніла наша свідомість і національна самоідентичність.

А наступного дня в інтернет-просторі гуло про «Інтер». І не надала би я цьому особливого значення (бо хіба вперше?), але хтось написав, що на «плюсах» було не краще – Газманов співав про «Крым наш». А на додаток – ще й хамство гендиректора НТКУ у Facebook. Тож внутрішній вибух був гарантований.

Оскільки на власні очі концертів не бачила – спробую не давати оцінок, а лише поставити кілька питань, однозначних відповідей на які не маю й сама.

Перше. Чому в країні, де відбувалася Революція Гідності і де триває війна за свободу й територіальну цілісність, одні політики цинічно брешуть з екранів, сторінок інтернет-видань і друкованих ЗМІ, а інші продукують брехню і поширюють сепаратизм через власні медіа-канали? Це не злочин? Свобода слова?

Друге. Чому Фірташ і Льовочкін спільно з власниками ОРТ досі роблять свою чорну справу в Україні? Тільки не нагадуйте мені про свободу слова, право кожного громадянина на вільний вибір (хочу дивлюся – хочу ні) і т.д. – я досить непогано розбираюся в питаннях прав людини. Але  вважаю, що транслювати концерт ворожої держави за участю відвертих ненависників українського в умовах іноземної агресії та відкритої війни (та хіба тільки війни?) – вершина цинізму.

Третє. А які, власне, в цьому всьому функції РНБОУ й новоствореного Міністерства інформаційної політики? Персонально – пана Стеця, який готовий був на амбразуру за цю посаду? Щоправда, зреагувала Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.

Четверте. Чи має моральне право гендиректор НТКУ після своїх хамських висловлювань у Facebook далі очолювати НТКУ і навіть більше – проводити реформи медіа-сфери? Хоча з мораллю в нас – як і з корупцією: все дуже запущено.

І п’яте, останнє. Що таке – медіа-простір України? І хто такий український глядач? Комерційний директор «плюсів» Валерій Варениця вважає, що проблема не в медіа, а в суспільстві (ще би він що інше сказав, якщо і в цього каналу «рильце в пушку»). А ви як гадаєте?

П.С.: Є ще шосте... То хто ж буде біля керма реформ у сфері медіа? На кого рівнятися мають такі непрофесійні (на думку столичних «акул») регіональні ЗМІ? 

Текст: Богдана Стельмах, представник ІМІ у Луцьку, для сайту "Четверта влада".