Щодо журналістів на Вінниччині досі діє «презумпція закритості»?

От чому так у нас «прийнято», що посадовець, чиновник чи якийсь інший діяч дуже часто керується правилом: «При виникненні будь-якої незрозумілої ситуації не пускай журналістів»? - пише регіональний представник ІМІ у Вінницькій та Хмельницькій областях Юрій Сегеда на сайті "Вінницькі новини".

Один з прикладів – нещодавні вибори ректора Вінницького педуніверситету. Все це волевиявлення влаштовувалося всерйоз і «по-новому» - з агітацією від кандидатів, з виборчою комісією, з кабінками і скриньками, з реєстрацією спостерігачів… Так обирати ректорів порекомендувало Міносвіти, проте забулося розтлумачити про журналістів: як їх допускати на волевиявлення і скільки.

Ну, здавалось би, якщо ви так наслідуєте вибори нардепів, то й тут вчиніть за аналогією: на ДВК можуть бути присутніми не більше 2-х представників одного ЗМІ... Але ж ні, оргкомітет з виборів ректора вирішив чомусь прирівняти журналістів до спостерігачів (журналісти про це не знали). А спостерігачі повинні були заздалегідь акредитуватися (журналісти про це теж не знали). Натомість керівництво університетської виборчої комісії вважало, що кожен журналіст мав би здогадатися: якщо кандидат чи голова якоїсь ГО пишуть лист «прошу акредитувати нашого представника», то і редактор ЗМІ повинен такого листа писати…

І в день І туру виборів ректора вийшла ситуація: «Ви ж не акредитовані. То по території можете ходити, але в зал для голосування не заходьте». Хто з журналістів дуже наполягав, того «люб’язно» акредитували вже в розпал волевиявлення. А хто не знав, що можна було «дуже наполягати», той до «сакральної» зали не потрапив.

Власне, організаторів вузівських виборів винуватити не варто, - юрист Інституту масової інформації Роман Головенко визнав, що це Кабмін затвердив дещо нечіткі Методичні рекомендації щодо організації виборів керівників вузів. А вузівський виборчком через це потрапив у дещо незрозумілу ситуацію. І в незрозумілій ситуації обрав варіант, що не надто сприяв відкритості. Хоча вибори керівника державного вузу становлять неабиякий суспільний інтерес.

До того ж, міністерські Методичні рекомендації кажуть, що «Вибори керівника (далі - вибори) проводяться з дотриманням таких принципів: відкритості; гласності;»... Водночас, інший пункт рекомендацій навіть кількість громадських спостерігачів обмежує до трьох. То виходить, що можна було акредитувати 3 спостерігачі, а журналіста взагалі жодного, бо він уже був би «червертий спостерігач»? Чи все-таки логічніше (і відкритіше) було б допускати представників ЗМІ до вузівських виборів за таким же принципом, як і до парламентських або президентських?

Ще один приклад «презумпції закритості»: журналісти спитали Вінницьку міськраду про ділянку, на якій отримала дозвіл будуватись певна фірма, а журналістам відповіли, що надавати таку інформацію заборонила юридична особа (тобто фірма). Тут уже офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини мусив роз’яснювати, що не можна приховувати від громадськості, хто і що робить з комунальним майном. А положення законодавства про конфіденційність у цьому разі доречне лише, є загроза інтересам нацбезпеки і оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

«14 жовтня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки». В Стратегії вказується про те, що ефективний доступ до інформації, якою володіють органи публічної влади, інші суб’єкти, є важливою передумовою для запобігання корупції, виявлення та припинення корупційних діянь. Особливе значення має інформація, яка становить суспільний інтерес, в саме – відомості про використання бюджетних коштів, розпорядження державним або комунальним майном, особисті доходи, майно, видатки та зобов’язання фінансового характеру публічних службовців. Доступ до інформації є необхідним інструментом для проведення журналістських розслідувань, стимулювання громадянської активності в антикорупційній сфері…», - наголошують в Омбудсмена.

Отже, чиновникам слід чітко розрізняти, що таке публічна інформація, і чим вона відрізняється від приватного життя чи державної таємниці.

Текст: Юрій Сегеда, регінальний представник ІМІ у Вінниці, для сайту "Вінницькі новини".