Розірвати інформаційну пуповину з Москвою

Українські інформагенції, а за ними і ЗМІ надалі підключені до «наркологічної голки» московських «першоджерел», поширюють контент та приховані меседжі ворожої до українців держави, тим самим поглиблюють інформаційну залежність та обмеженість України.

Свого часу як журналіст я співпрацював із лондонським сайтом Оpendemocracy, підсторінка якого основну увагу приділяє пострадянському простору. Називається вона https://www.opendemocracy.net/od-russia, себто формально для «них» на Заході наша проблематика залишається «російською». Але поки що я про інше. Якщо прослідкувати шлях моїх статей-аналізів української ситуації від Оpendemocracy в Україну, можна було зауважити, що могло це статися лише через Росію посередництвом сайту Иносми.ру. Вони першими виставляли переклад, а потім звідти сайти-пилосмоки в Україні вже тягли текст на свої сторінки. Цей приклад не винятковий і стосується не лише великих текстів, але й новин. Перекладом статей свого часу займався створений при Главреді український сайт Інозмі (про назву довго не думали, погодьмося), але за обсягами не міг змагатися із російським аналогом, у якого широка мережа власних перекладачів.

Що ми маємо на сьогодні? Присмоктаність до російських веб-ресурсів веде до проникання в наш інфопростір новин з-за Хутора Михайлівського, які – по-перше, не несуть суспільно-значимої для України ваги (приміром, на УНІАН, передрук з РИА-Новости: «В Іркутській області введено режим НС: рівень Байкалу в лютому може впасти на 20 см нижче мінімуму», до слова – не повідомляється при цьому, що це взагалі в Росії, як ніби так і треба – ви собі уявляєте заголовок «У Куявсько-Поморському воєводстві знизився процент жиру в маслі»? – я – ні). По-друге, з’являються також такі інформповідомлення, які б’ють по основах українського культурного коду і моральності. На тому ж УНІАНі є рубрика Релігії, в якій поміж іншим можна довідатися, що в РПЦ вважають що електронні документи ведуть до тотального контролю над особистістю, що патріарх Кирило (без жодних зазначень, якої церкви) виступив за заборону абортів у Росії, а теж, що у «міжнародного руху проти абортів «Воїни життя» аборти з’явився свій святий покровитель – Паїсій Святогорець (посилання на російський сайт Правмир і «Невские новости»). Навіщо це нам, світській державі, яка рухається до ЄС?

Якщо ж абстрагуватися від згаданого контенту і прийняти, що рубрика Релігії саме такі середньовічні постулати й має поширювати, поглянемо на більш світські речі. Приміром, журналістка Юлія Банкова, котра за обставинами особистого життя опинилася у Грузії, зауважила, що посилатися на Інтерфакс у плані новини щодо відмови України видати Михаїла Саакашвілі на вимогу грузинської генпрокуратури необов’язково, бо прокуратура Грузії має англійську версію сторінки і її заява щодо цієї відмови там розміщена. Коли на одному із головних інформаційних ресурсів країни з’являється новина із посиланням на «РИА-НОВОСТИ», яке посилається на «Reuters», то це означає, що на цьому ресурсі не відслідковується одна з основних інформагенцій світу? Або ж цього не мають/не роблять українські інформагенції, для яких Москва – і далі мать родна?

Що з цього виходить, описав у своїх враженнях львівський історик Василь Расевич:

Мені поволі уривається терпець. Я втрачаю рештки толерантності до українських медійників, які не володіють жодною іноземною мовою. Для цієї армії писателів і вєщателів єдиним джерелом інформації залишаються російськомовні видання. То не біда, якщо б росіяни маніпулювали тільки ними, через них вони маніпулюють сотнями тисяч українців. Такі некомпетентні журналісти-немови запрошують в якості експертів таких само невігласів, що хором повторюють російські пропагандистські меми. І в результаті виходить: нас злили, нас здали, Меркель продала нас Путіну, ми нікому не потрібні. Та заткніться вже!     

Щоби позбутися цієї меншовартості, треба  створювати цілі відділи, що складалися б з журналістів-міжнародників та якісних перекладачів із основних мов. Хоч, треба відзначити справедливості заради, що не лише у знанні чи незнанні мов справа. Потрібне розуміння, що це питання ваги інформаційної безпеки країни, і щоб розвернути увагу аналітиків від російських інформагенцій, котрі за останній рік не раз поширювали відверту брехню, треба вольове рішення топ-менеджменту, власників приватних агенцій та відповідні кошти. Україна як держава яка межує і з Росією, і з країнами Євросоюзу, яка має вихід до Чорного моря і має партнерство з державами ГУАМ, а водночас має добрі зв’язки із країнами Балтійського басейну – Польщею, Литвою, Швецією – має шанс і повинна бути інформаційним перевалочним пунктом для журналістики у Східній Європі. Відкриття сталого корпункту «Німецької хвилі» у Києві є першим сигналом, що міжнародні інформаційні корпорації будуть готові якщо не переводити з Москви своїх журналістів, то принаймні не дивитися на проблеми України і Східної Європи через кремлівську призму. Але для цього ми мусимо стати цікавими світу і цікавитися НИМ, а не кожним кашлянням у Білокам’яній.

Сліпа орієнтація низки наших ЗМІ і окремих журналістів на Москву певним чином нагадує мені відносини поміж словаками і чехами, коли словацькі ЗМІ чимало контенту переносять саме з колишньої метрополії. Проте є кілька відмінностей: Прага з війною на словаків ніколи не йшла, розпад Чехословаччини відбувся в тому числі по бажанню чехів, котрі не хотіли тягти менш розвинену Словаччину, і останнє – для словаків Прага лежить далі на захід, себто ближче цивілізації (так само як для таджиків чи узбеків Москва).  Ми ж з вами: а) є старшою від Москви цивілізацією, і ці слова не варто боятися промовляти вголос для профілактики; б) лежимо на захід від Росії.

Тому, у цьому контексті АБСОЛЮТНО недопустимим є те, що у нас «немає грошей» (Перший національний) на трансляцію з Мінська, а два телеканали, які все ж замісить біатлону і серіалів таки наважилися слідкувати за цим процесом, вимушені були ретранслювати Russia Today. Неприпустимим є те, що першими про результати такого рангу зустрічей повідомляє Кремль, а не адміністрація президента України, що наша влада, а за нею інформагенції останніми повідомляють про перебіг подій на Сході. Щоби достукатися до світу, ми маємо горланити втричі голосніше Кремля, і вже – як кажуть наші сусіди на заході – найвищий час, аби врешті це зрозуміти і почати діяти.

Текст: Роман Кабачій, IMI для сайту "MediaSapiens". 

Карикатура: Борис Хенкін, Ізраїль.