Результати дослідження проблем регіональної журналістики в п’яти областях України

Протягом чотирьох місяців (серпень-листопад 2016) в п’яти областях (Вінницькій, Полтавській, Житомирській, Чернівецькій, Сумській) були проведені фокус-групові дослідження серед журналістської спільноти та активістів регіону для виявлення проблем регіональних медіа та медіаринку. В дослідженні взяло участь 120 журналістів та медіаактивістів.

Журналісти в усіх досліджуваних регіонах не висловлюють повної довіри жодному місцевому ЗМІ. Найчастіше це пов’язано з гарною обізнаністю з ситуацією на медіаринку регіонів. Основні причини недовіри – це приналежність певних ЗМІ до медіавласників та політична заангажованість. Найчастіше, що логічно, журналісти довіряють медіям в яких самі і працюють. Недовіра до конкретного ЗМІ не впливає на повну довірі до журналіста, що там працює. 

Саме тому і стає досить поширеною ситуація, коли журналісти є джерелами інформації для інших журналістів. Адже через заангажованість видань, де вони працюють не можуть публікувати ту чи іншу інформацію у власних ЗМІ. 

При аналізі контенту місцевих ЗМІ усіх досліджуваних регіонів спостерігається середнє співвідношення 80/20, де 80 становлять місцеві новини від загального контенту та 20 — це новини загальнонаціональної тематики. Разом з тим приблизно 50% всієї інформації — це так звана жовта інформація та кримінал, а вже тоді подієва інформація та політична.  Частка аналітичних матеріалів у місцевій пресі становить від 10 до 5%. Разом з тим, згідно з дослідженням GFK, від 18 до 33% хочуть читати у ЗМІ про боротьбу з корупцією на місцевому рівні, 37—22% про здоров’я та охорона здоров’я, 36—18% — новини села та області.

Тому і на питання, що впливає на вибір тем журналістів, найчастіше відповідають «те, що дає найбільше кліків» (відповідь поширена для працівників інтернет-ЗМІ) та «редактор» для всіх інших, хоча редактор також керується «кліками»

Журналісти зазначають, що в місцевій пресі мало якісних матеріалів про місцеві проблеми та важко знайти місцеву інформацію, окрім криміналу та жовтих матеріалів, гостро не вистачає аналітики та журналістських розслідувань. Причини нестачі якісних матеріалів медійники зазначають такі:

• Не професійні прес-служби та закритість органів влади. Журналісти скаржаться на погану роботу прес-служб владних органів та посадовців. Вони подають інформацію із запізненням, не реагують на прохання журналістів про  коментарі тощо. За останні 6 місяців ІМІ зафіксував 17 випадків обмеження журналістів доступу до інформації. І проблема не відповіді на запити дуже поширена. Часто журналісти сприймають це як даність, з рідка обурюються в Facebook, одиниці йдуть до суду, щоб відстояти своє право на інформацію.
• Редакційна політика. Найчастіше редакційна політика місцевих видань базується на погоні за переглядами, а також служіння медіавласнику. Тому якісні матеріали не є пріорітетом. А жовта інформація та кримінал є запорукою більшої кількості лайків та переглядів. Загалом журналісти говорять, що в залежності від контенту та тем, які висвітлює те чи інше видання можна чітко відслідкувати, що власник має прямий вплив на медіа.

За словами журналістів, в деяких онлайн ЗМІ, у разі, якщо твій матеріал набирає 30 тис переглядів, журналіст отримує 500 грн бонусу до зарплати.

• Низька та не гнучка заробітна плата журналістів. Журналісти не мають мотивації писати якісні матеріали, бо від них цього не вимагають. Вони не будуть отримувати більше за аналітику чи розслідування. Часто прес-релізи потрапляють на сайти в первозданному вигляді, куди не торкалася рука журналіста, саме через маленьку ЗП. Аналітичні матеріали та журналістські розслідування також не популярні серед регіональних журналістів, адже не винагороджуються вищою зарплатнею. Маленька зарплата стає просто «залізною» відмазкою, коли ми наголошуємо на суцільне засилля джинси у місцевій пресі. Особливо у «сезон», тобто перед виборами. Для багатьох медій це єдина можливість заробити та протриматися до наступного «сезону». І джинсу вони сприймають не як зло, а як благо. І ради цього блага вони пожертвувати ім’ям та стандартами. Маленька зарплата також змушує покидати професію талановитих журналістів, які залюбки йдуть в PR чи то політику.

Примітка* Середня заробітна плата журналіста в місті з населенням у 300 тис  – становить від 3500 до 5000 грн. (за даними особистих опитувань ІМІ).

• Розрізнена журналістська спільнота. В регіоні журналісти з різних видань (читай з різних політичних таборів) є ворогами один одному через це зовсім відсутня консолідація серед журналістів. Через це в жодному регіоні і не спостерігається саморегуляція у журналістській спільноті.

Якщо аналізувати проблеми місцевих ЗМІ, то серед них такі:

• Редакційна політика – є виключно відображенням особистих та політичних уподобань та слідування інтересам власника ЗМІ.
• Заполітезованість власників ЗМІ та відповідно, залежність ЗМІ від власника.
• Низький рівень професійності журналістів. Журналісти скаржаться на погану підготовку журналістів Ужгородським національним університетом (випускники цього університету складають 80% журналістів місцевих ЗМІ).
• Відсутність авторських матеріалів.
• CTRL+C/ CTRL+V часто місцеві сайти просто передруковують новини в один одного.
• Не повага журналістів до професії. Спостерігається знецінення професії журналіста в регіоні.

«Якщо ти хочеш працювати в рамках стандартів, орієнтуватися на читача, а не на замовника, – це можливо з точки зору окремих персоналій, а не ситуації в цілому. Журналістика – це справа совісті. Тому кожен працює так, як йому дозволяє ця совість» – зазначила вінницька журналістка.

Джерела, з яких найчастіше отримують інформацію журналісти:

1. Прес-релізи/анонси
2. Facebook та інші соціальні мережі
3. Особисте спілкування
4. Сайти офіційних владних структур

Цензура та самоцензура

95% журналістів усіх типів ЗМІ в регіонах, де проводилося дослідження, скаржаться на цензуру з боку власників та редакторів. Медійники не охоче говорять про цю проблему  але пов’язують цензуру із залежністю ЗМІ від місцевих олігархів та політиків. У більшості медій цензура спрацьовує тільки на конкретні прізвища або політичні партії. Журналісти не готові відстоювати своє право на не цензурований матерівл.  

Приблизно 75% журналістів зізаються, що піддаються самоцензурі. В основному це поширено привисвітленні висвітленні теми просліджується через АТО в країні і журналісти вважають, що можуть зашкодити ситуації, якщо будуть піднімати гучні та не зручні теми щодо керівників міст та області та корупції в сферах оборони та оснащення армії. Журналісти також не пишуть негативних матеріалів про власників ЗМІ в яких працюють.

Ірина Земляна, медіа експертка ІМІ

Дослідженя було проведене Інститутом масової інформації за підтримки Чеського посольства в Україні.