Психолог: Як спілкуватися з потерпілими

Спілкуючись із потерпілим вперше, доволі часто допускається одна і та ж помилка.Ми не маємо поняття про світосприйняття людини на даний момент. Візьмемо, для прикладу, біженців. Нам важко зрозуміти, що постраждалий не бачить жодного позитиву навколо, втративши все те, що було ним накопичено протягом життя. Тож фрази на кшталт «все буде добре», скоріше роздратують людину, ніж дадуть їй певне сподівання на краще. Потерпілому складно дивитися в майбутнє, поки він не змириться з тим, що все його минуле покотилося під три чорти, і треба все починати заново. Тому перше, що ми можемо зробити для налагодження контакту, це досконало знати, чого робити (говорити) не слід, - пише писихолог ІМІ Валерій Луценко в блозі на "Телекритиці". 

По перше, ми намагаємося оминути вираження почуттів постраждалими. «Зберіться будь ласка», «Давайте поговоримо ближче до суті», цими фразами, ми неначе забороняємо людині виражати будь які емоції, і як наслідок, це призводить до напруження і небажання підтримувати з Вами будь яку бесіду. Жаліючись, потерпілий отримує полегшення, і в кінцевому рахунку, сам настроює себе на довіру і бесіду.

По друге, не намагайтеся раціоналізувати ситуацію постраждалого, принаймні у перші дні після горя. Коли людина вже просунулась в переживанні своєї трагедії далі, коли вона шукає, за що «зачепитися», раціоналізація може бути доречною,але у фазі гострого горя краще утриматися від будь яких коментарів.

По третє, в жодному разі не порівнюйте горе потерпілого з горем когось іншого. Розповідь про те, як погано іншим, не покращує, а погіршує моральний стан людини. Для постраждалого його втрата найвагоміша і він не може усвідомити, навіщо йому думати ще й про інших.

Потерпілий знаходиться в глибині своїх переживань, а його до чогось зобов’язують. Це часто сприймається як насильство.

І насамкінець, про самі втрати треба розпитувати вкрай обережно. Якщо ви впевнені в тому, що постраждалий вже готовий до відвертої бесіди - дійте. Але якщо не впевнені у стабільності стану людини, то краще перенести інтерв’ю на інший час. Треба розуміти, що потерпілий знаходиться у стресовому стані, і майже до всього ставиться негативно. Якщо почати на нього тиснути, він просто закриється, і більше від нього нічого не дізнаєшся.

Не треба боятися яскравих емоцій потерпілих. Людина, яка переживає горе, може плакати, кричати, битися в істериці, і це все може взагалі не мати ніякого сенсу, і ні в якому разі не пов’язано з вами.Постраждалий в гострій фазі горя може виглядати неуважним, пасивним, перебувати під впливом почуттів, які складно оцінити іншому, тому краще почекати, поки людина прийде в норму. Також не варто вторгатися в особистий фізичний простір постраждалих. Люди, які зазнали агресії і втрат, дуже болісно реагують на такі прояви. В їхньому розумінні, Ви ніби зазіхаєте на останнє, що в них лишилось.

Відкиньте спроби звертатися до логіки потерпілих. Здебільшого це не дає результатів. Говорити з ними потрібно лише зачіпаючи їх почуття, інакше це буде розмова на різних мовах.А тепер поговоримо про те, що можна і потрібно використовувати у спілкуванні з потерпілими. Це безсумнівно співчуття.Співпереживання - ось той заповідний ключик, який «настроїть» людину на відверту бесіду з вами. Не намагайтеся вдавати співчуття: на підсвідомому рівні постраждалий буде відчувати обман, і ще більше закриється.Перед тим як почати бесіду, потрібно подумати про своє ставлення до цієї людини і про те, що вона пережила. Обов’язково потрібно відчути це. Коли настроїшся на цей лад, не зможеш говорити зверхньо, менторським тоном, а будеш співпереживати і співчувати, тоді і слова з’являться.

Звичайно, для цього доведеться витратити власні ресурси, тому вам потрібно поставити собі наступні питання: «Чи по силах вам цей тягар?»;«Чи достатній у вас рівень емпатійного захисту, щоб потім не прокидатися в холодному поті?»; «Чи вистачить вашої психологічної освіченості, щоб потім не бачити регулярні нічні жахи?»; «Чи не вплине це на подальшу вашу роботу?». Подумайте про це заздалегідь, бо попередити проблеми, підвищивши рівень своїх навичок, набагато легше, ніж потім боротися з психологічними відхиленнями і патологіями.

Текст: Валерій Луценко, психолог ІМІ, для "Телекритики"

На фото: Руйнування в Горлівці