Про які дві різні «ЛНР» пишуть ЗМІ і як на це реагувати

Чому не треба поспішати вірити інформації від неназваних джерел з «ЛНР», на яких часто посилаються українські журналісти та блогери. 

Розповіді про те, що відбувається в так званій «ЛНР», та на підконтрольній Україні Луганщині, кілька місяців є постійними темами для дискусій, і не перестануть бути актуальними найближчим часом. Зокрема обговорюють, наскільки достовірною може бути інформація про події саме в «ЛНР», куди зараз не можуть потрапити українські журналісти. Зрозуміло, що нема ніякого сенсу довіряти інформації від місцевих та російських представників ЗМІ, які є вже не журналісти, а пропагандисти.

В такій ситуації в українських ЗМІ дуже часто можна почути та прочитати новини від людей, які проживають в невизнаних республіках. Ці ньозмейкери в силу зрозумілих причин бажають залишаються невідомими. Читачі їх не знають, і нічого не лишається, як довіряти або не довіряти блогерам та журналістам, які отримали інформацію від своїх власних, невідомих нам джерел.

Я хоті в би звернути увагу на такий нюанс. Знаходячись у пошуках правдивої інформації про «ЛНР», читач може заплутатись у відповіді, що ж насправді відбувається. Там все дуже погано, чи можна жити нормально в нових умовах?

Думаю, що людина, яка не знає, що насправді відбувається в «ЛНР», і захотіла б про це дізнатися в кінці грудня минулого року, і для цього зайшла б на луганські та сєверодонецькі інтернет-видання, щоб почитати новини, була б трохи розгублена.

Чому? Пропоную ознайомитись з двома інформаційними матеріалами, які були розміщені приблизно в один і той же час. Джерелa інформації – блогери, які, посилаючись на людей з «ЛНР», дають зовсім різні оцінки того, що відбувається в містах невизнаної республіки. В матеріалі «На Луганщине идет передел рынка контрабандного топлива – журналист», розміщеному на сайті 0642, журналіст та блогер Роман Бочкала розповідає про таке: «Товарищ побывал в Красном Луче. И аккуратненько спросил своего хорошего знакомого: «Ну как поживают ваши ополченцы?». В ответ: «Ополченцы??? О***нцы!!!». Достали они горожан конкретно. Грабежи, мародерство, пустые обещания. Но говорить о политике люди боятся. Никакого взаимодоверия. Стукачество, обыски. Бабуля сдала соседа за то, что у него в квартире был украинский флаг. Его судьба неизвестна.

Увеличилось количество дезертиров. Местная босота воевать не хочет – не умеет и боится. Российские кадровики отошли. В результате, внутренние блок-посты в районе Красного Луча убрали – ряды о***нцев существенно поредели. Единства среди них нет. Они уже не знают, что обещать. Врачи полгода без зарплаты. Работают за идею и под страхом быть расстрелянными. Все, кто может выехать - выезжают. С концами»

Далі Роман повідомляє, що відбувається в інших містах, зокрема у Краснодоні, Свердловську, Алчевську, і робить такий висновок: «В целом и общем, протестные настроения ширятся. Недовольство качеством жизни в "ЛНР" стремительно растет. Но пока не достигло критической массы, позволяющей говорить о широкомасштабном бунте. Но все идет к тому».

Приблизно в цей же час на сайті «Сегодня в Северодонецке» з’являється матеріал: «Житель оккупированных Ровенек: «Местные смеются с дурных «укров», которые их кормят». В ньому блогер Дмитро Купчук пише зовсім про іншу «ЛНР», яка дуже відрізняється від тієї, якою ми побачили очима інформатора Романа Бочкали:

«Только что звонил знакомый из лугандона (Ровеньки), сам он проукраинский, новости:

1. Электричество НЕ ОТКЛЮЧАЮТ вообще! Газ тоже есть. Никто ничего не платит.

2. Все кто пошустрее, молодежь, мамочки, тетечки даже дяденьки сепаратисты быстро пооформлялись беженцами-переселенцами на наших территориях (Мариуполь-Славянск и т.д.) и регулярно катаются за пособиями-пенсиями, продуктами, гуманитаркой и прочей халявой на нашей территории. Работать не нужно вообще! 

3. ВСЕ ГОСУДАРСТВЕННЫЕ ШАХТЫ РАБОТАЮТ! Шахтеры получают зарплаты в гривнах от государства, угля полно, уже горы понасыпали, только не вывозят в Украину. Зато вывозят в рашку!

4. В магазинах всего полно, все торгуют, все заправки работают, все товары с Украины! Кто-то в Киеве очень хорошо с этого имеет…

5. Сепары регулярно получают ЗП и пайки. Причем получают в гривнах!!! Кто им платит?

6. Местные смеются с дурных Укров, которые их кормят, все хотят в Россию и все также ненавидят все украинское».

Напевно, правда є і першому інформаційному матеріалі, і в другому. Але в них розповідається про міста ніби з двох різних невизнаних «республік». В першій «ЛНР» взагалі неможливо жити і все йде до краху. В другій – все не так й погано, можна заробляти, не платити за комунальні послуги та насолоджуватись життям.

Тому треба бути дуже обережними й скептичними під час читання інформації, першоджерелом яких є люди, що перебувають в «ЛНР». Крім того, зрозумілим є те, що всередині невизнаної республіки є як мінімум дві проукраїнські категорії людей. В першій носії інформації впевнені, що «ЛНР» от-от помре. В іншій людям здається, що через лояльність України прихильники «ЛНР» досить непогано живуть у «халявному» шоколаді.

Сприймаючи інформацію про «ЛНР» та Луганщину, я б радив дослухатись до думки журналіста Ярослава Галаса, який зараз очолює департамент масових комунікацій та зв'язків з громадськістю Луганської облдержадміністрації. Він нещодавно приїхав із Закарпаття до Сєверодонецька. В інтерв’ю uzhgorod.net.ua Ярослав Галас сказав: «Перед журналістом, який приїжджає туди (на Луганщину – ред.) працювати й бачить реальну картину, постає принципове питання: сліпо дотримуватися канонів професії чи... бути патріотом України і висвітлювати «правильно». Переважно вибирають друге. Це не означає, що наші медійники пересмикують події так, як російські, але я все одно радив би сприймати інформацію й українських ЗМІ критично. Там війна, а не антитерористична операція».

Текст: Віктор Волокита, регіональний представник ІМІ по Луганській області, для сайту "Деловая Луганщина". 

На фото: Польський журналіст Павел Пєньонжек у Луганську, 25 жовтня 2014 року. Фото: Фейсбук Павла Пєньонжка.