Про 8 березня з погляду нас теперішніх

Завжди напередодні 8 березня згадую свої шкільні роки. Вже з класу сьомого з нагоди цього дня (як і 23 лютого) ми влаштовували вечірки – після уроків на кілька годин вмикали музику, їли тортики, цукерки, фрукти, пили зварений удома компот і танцювали. В нас був свій ді-джей Андрій, який розумівся на всіх популярних гуртах і виконавцях, удома мав багато платівок і завдяки якому я полюбила Modern Talking, - пише регіональний представник ІМІ на Волині Богдана Стельмах на сайті "Четверта влада". 

 

В усіх цих приємностях був один мінус: обов’язкове дарування подарунків із цього приводу.  Хлопці ставали в рядочок навпроти дівчат і з першими акордами музики підходили кожен до свого «об’єкта». Хлопцям дарували туалетну воду і гвоздичку, а дівчатам – якусь жіночу дрібничку з тюльпаном. В усі інші дні року стосунки між протилежними статями в класі і школі були далекими від квіточок на свято.

 

Все це я веду до того, що формування світогляду кожної людини сягає глибин дитинства. У мого покоління виховували сприйняття всіх чоловіків як захисників вітчизни, а всіх жінок – як «прекрасної половини людства» і «хранительок домашнього вогнища». Після школи ти маєш вивчитися і вийти заміж. Опис подальшого життя продовжувався із пункту «заміж» і ні слова про самореалізацію. Ну бо ж де ще жінці себе знайти, як не в сім’ї?

 

Про це говорили і писали, малювали плакати, знімали фільми і відеоролики. Щоб уже геть усі, чітко і без вагань, усвідомили своє призначення.  Відтак на багато поколінь отримали стереотипний образ жінки – створіння ніжного, люблячого, лагідного, чудової господині, люблячої мами і дружини. І вершина щастя – коли чоловік 8 березня на кухні готує і миє посуд, а вона – в салоні краси.

 

Однак у колі моїх знайомих усе не так однозначно. Наприклад, для журналістки ВОДТРК Лариси Андрійчук – це просто додатковий вихідний день: «Можливо, для когось це й особливе свято. Але не для мене. Подарунків не чекаю, особливої уваги теж. Вважаю, що самодостатня як жінка і особистість. Поважайте жінок щодня, а в березні згадайте про Шевченка».

 

Мая Голуб, журналістка «Громадське. Волинь», вважає, що «списувати» це свято з календаря не потрібно: «Вже в минулому стереотипні  сприйняття чотирьох «K» про жінок - Kinder, Küche, Кirche, Kleider (від нім. – діти, кухня, церква, плаття). Раніше жінки виходили на демонстрації та виборювали своє право на гідну оплату праці й умови роботи. Зараз  є  чимало успішних жінок, яким вдається працювати і приділяти час сім’ї.  Можна по-різному ставитись до святкування 8-березня, але про права жінок треба всім пам`ятати завжди!»

 

Редакторка порталу «Четверта влада» Антоніна Торбіч каже, що не сприймає 8 березня як «День жінки» й жіночності: «Святом для Жінки має бути кожен день, а не один день у році. Нав’язаний за радянських часів стереотип 8 березня як суто ДНЯ ЖІНКИ сприяв появі жартів на зразок «Мовчи, жінко, твій день – 8 березня». Але днями ознайомилася з глибшою історією цього дня як Дня ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК, корені якого сягають ще в 19-те століття, коли жінки в США вийшли «маршем порожніх каструль», щоб захистити, зокрема, свої права на рівні умови праці. Для мене прийнятне саме таке сприйняття цього дня, адже щодо жінок у різних частинах світу значний період часу тривала, а подекуди і зараз триває дискримінація. Хоча я не бачу потреби робити це державним святом з вихідним днем».

 

Данило Агєєв, редактор інтернет-видання «CityNews» сприймає 8 березня як свято жінок та весни, але сенсу у святкуванні днів жінок і чоловіків не бачить, «бо  в сучасному суспільстві  вже давно нормальні люди сприймають один одного не по тому, що в тебе в штанях чи під сукнею».

 

«На обкладинці одного номеру Charlie Hebdo зображений чоловічий кулак, що простягає квіти. Як на мене, вельми влучна ілюстрація того, як ми відзначаємо Міжнародний день боротьби за права жінок і мир. Бо в країні, де є великі проблеми з рівноправ’ям, ритуальні букетики й сніданки від чоловіків у день 8 березня видаються мені лицемірними, – вважає журналістка газети «Волинь-нова» Ярослава Тимощук. – Щороку з цікавістю стежу, як вітатимуть жінок найвищі державні очільники. Традиційно у своїх пафосних спічах вони бажають «лагідності», «ніжності», «терпимості». Торік Яценюк і Турчинов говорили про «одвічних берегинь домашнього вогнища та родинного затишку», «щоденну копітку домашню вахту», «подвиг матері та дружини» та надихання «представників сильної статі на звершення». Ні слова про рівність прав, соціальні гарантії материнства, можливості кар’єрного зростання, боротьбу з дискримінацією чи насильством. Мені дуже хочеться, аби ми більше говорили про політичні смисли, адже це день боротьби жінок за свої права. Щоб жінку сприймали як повноцінну особистість, а не як окрасу чи джерело натхнення чоловіка. Щоб самі жінки більше вірили в себе й активніше відстоювали свої права. Ймовірно, за таких умов любов та увагу до себе відчуватимуть щодня, а не раз на рік».

 

У формулюванні ООН 8 березня – Міжнародний день прав жінок і миру. Його початки сягають середини 19 століття, коли в Нью-Йорку текстильниці вийшли на демонстрацію, вимагаючи рівних із чоловіками трудових прав. На початку 20 століття вони боролися за право голосу на виборах і виступали проти трудової експлуатації дітей. Рішення про відзначення Міжнародного жіночого дня як дня солідарності жінок у боротьбі за політичні, економічні і соціальні права було прийняте на ІІ Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені (1910 р.).

 

Кому було вигідно перетворити боротьбу жінок за свої права на квітково-подарункову увагу раз у рік? Чому досі цей день має гламурний відтінок? Чому ми мало говоримо про місце жінки в політиці, про її професійну самореалізацію? Чому досі питання рівних прав і можливостей у суспільстві часто викликає смішок у комір або відверту зневагу. І репліку – «та хто вам заважає?» Чому й досі в багатьох країнах світу жінка вважається рухомим майном або прирученою твариною? Чому досі жінку вважають  товаром, а сексизм сприймається як норма? Чи мало жінок творило і творить сучасну Україну, зокрема - і на війні?

 

8 березня – це не гламурне свято ніжних берегинь домашнього вогнища. І від того, що і як будемо писати і розповідати про жінок, – таким і буде їх сприйняття суспільством. 21 століття надворі.

Текст: Богдана Стельмах, регіональний представник ІМІ у Луцьку, для сайту "Четверта влада".