Право на блог

Визначення поняття «журналіст», яке надається українським законодавством, у порівнянні з поглядами та стандартами щодо цього питання, які підтримуються сучасною міжнародною медіа-спільнотою, є дуже вузьким – як у своєму формулюванні, так і у розумінні, - пише юрист ІМІ Максим Ратушний на "Телекритиці". 

У першу чергу, національний законодавець дуже тісно прив’язує журналіста та його діяльність до якогось певного ЗМІ. При чому, виходячи із викладених у чинному законодавстві умов, це ЗМІ обов’язково повинно бути зареєстрованим. Отже, одразу можемо «мінусувати» всіх журналістів інтернет-ЗМІ та інших нових медіа. Враховуючи випадки із законодавчим регулюванням журналістської діяльності, про ситуацію з таким поняттям, як блогерство годі й говорити. А це значить, що у блогерів можливостей реалізації свого права на свободу вираження власної думки менше, ніж у журналістів.

Аналізуючи позицію міжнародних організацій щодо блогерської діяльності, виділимо низку ключових рекомендацій, які стосуються блогерства, і можуть бути цікаві українським користувачам.

Блогерська чи журналістська діяльність

Міжнародна правозахисна організація «Артикль 19» (Всесвітня кампанія за свободу висловлювання) досить широко визначає поняття журналістики та журналіста: «журналістика як діяльність є поширенням ідей та інформації для загалу будь-яким доступним та законним засобом зв’язку». Тобто, будь-яка людина, яка прагне публікувати інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, повинна користуватися таким же захистом і пільгами, які надані професійним журналістам у рамках чинного законодавства. По факту, пропонується прирівняти блогерів у своєму статусі до журналістів. Це пояснюється безперервним розвитком інформаційного поля, появою та розвитком нових медіа та інтернет-ЗМІ.

Крім того, за визначенням Комітету ООН з прав людини, журналістика – це функція ділитися з широким колом учасників, і цю функцію виконують, в тому числі, блогери та іншими особи, які задіяні у формах самостійної публікації у пресі, в Інтернеті або в іншими способами. Загальнодержавні системи реєстрації або ліцензування журналістів є несумісними з п. 3 Ст.19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а обмежені схеми акредитації допустимі тільки там, де це необхідно, для забезпечення журналістам привілейованого доступу до певних місць та подій; такі схеми не повинні бути дискримінаційними, і повинні відповідати Статті 19 та іншим положенням. Іншими словами, журналістика є діяльністю, яка складається зі збору та поширення інформації серед громадськості, використовуючи будь-який засіб масової комунікації.

Однак, Комітет ООН з прав людини також зазначив, що блогери повинні розглядатися в якості засобів масової інформації, тільки якщо вони відповідають певним критеріям професійних стандартів. В Україні деякі блогери виконують роль цілих інформаційних агентств, як приміром Денис Казанський «Франкенштейн» з Донецька, котрий систематично висвітлює життя малих донбаських містечок, часом дуже депресивних. Оскільки така діяльність може наражати блогера на небезпеку, посилену увагу з боку силових відомств, то як вихід розглядається оформлення власної діяльності як окремого ЗМІ – так приміром зробила Олена Білозерська, заснувавши спільно з одеським журналістом Олексою Ярославцевим інформагенцію «Поряд з вами».

Право на анонімність

Право на анонімність, яке рідко визнається як складова частина права на свободу вираження. Натомість, його частіше вважають складовою права на недоторканість приватного життя. Втім, використання псевдоніму як підпису під статтею може як перешкодити тиску з боку влади або нападу інших зацікавлених осіб, так і сприяти безкарності авторів наклепницьких матеріалів, чи інших написаних з лихим наміром. Позиція Артиклю 19 є протилежною та ґрунтується на тому, що відсутність можливостей анонімності може обмежити діяльність блогерів, що, в свою чергу, негативно впливатиме на рівень свободи слова. Проте, треба мати на увазі, що питання анонімності є палкою з два кінцями, і в кожному окремому випадку потрібно приймати рішення, виходячи з міркувань безпеки.

Акредитація

Ще одною реальною перешкодою діяльності блогерів може бути акредитація. У баченні Артиклю 19, принципи акредитації блогерів повинні бути відповідними до вже визначених стандартів та принципів акредитації журналістів. І навіть більше того, зазначається, що коментатори у сфері права (блогери-юридичні експерти) повинні мати можливість використовувати нові медіа прямо з зали судових засідань, якщо слухання є відкритими. В українських реаліях, подібне право могло би узгоджуватися з суддею у процесуальному порядку, за аналогією до використання аудіо- та відео-записуючих пристроїв.

Захист джерел

Артикль 19 вважає, що в тій мірі, у якій блогери займаються журналістською діяльністю, вони повинні мати можливість покладатися на існуючі міжнародні стандарти захисту джерел у такому ж порядку, як і професійні журналісти. Це означає, що блогери не повинні бути зобов’язані розкривати особистості своїх конфіденційних джерел, неопубліковані матеріали, нотатки, документи та інші матеріали, які можуть розкрити інформацію про джерела. Тим не менш, блогери повинні розуміти, що джерела можуть бути розкриті за певних специфічних та наперед визначених правом та стандартами умовах. Проте, будь-який запит про розкриття джерел повинен бути строго обмежений для найбільш серйозних випадків, і таке розкриття повинно бути затверджене тільки незалежним суддею у справедливому та публічному слуханні, з можливістю апеляції такого рішення.

Відповідальність блогерів

Позиції Артиклю 19 з питання відповідальності блогерів у першу чергу полягають у:

• скасуванні кримінальної відповідальності за наклеп та заміні на цивільно-правові засоби захисту від дифамації;
• чіткому визначені межі та порогу істотного збитку для настання чи ненастання наслідків за дифамацію для блогера;
• забезпеченні захисту від провокацій  і підбурювання до ненависті та ворожнечі, передусім шляхами передбаченими цивільним та адміністративним законодавством, і тільки у найсерйозніших випадках може йти мова про кримінальні санкції (кримінальна санкція не повинна бути стандартною відповіддю у подібних випадках);
• можливості блогерів мати «імунітети» від відповідальності зав коментарі, що написані третіми особами на блогах (якщо вони не втручалися у контент створений третіми особами); Артикль 19 також вважає, що в якості загального правила, було б непропорційно покладати на блогерів відповідальності за коментарі, додані іншими на підставі, що вони добровільно оперують модераторною системою – ця позиція є досить хиткою враховуючи, що у цьому питанні визначними будуть правила користування блогом, які встановлені власником сайту для блогера.

Етичні обов’язки блогерів

Згідно позиції Артиклю 19, є вельми проблематичним судити блогерів з посиланням на стандарти, які розроблені для традиційних ЗМІ з причини браку ресурсів (переважна більшість блогерів не має таких ресурсів та технічних засобів, для здійснення своєї діяльності, які є у журналістів традиційних ЗМІ, особливо це стосується перевірки фактів).

Оскільки блогери та нові ЗМІ є на сьогодні однією з запорук утримання свободи слова в Україні, обов’язком суспільства є їм допомагати, а держави – створити гідні умови для роботи. Перш за все йдеться про надання блогерам прав журналістів та відповідного забезпечення з боку законодавства їхнього захисту саме як журналістів. На сьогодні ж – на жаль – такими правами користаються чомусь міцної статури хлопці з липовими посвідками, вислані на захист фальсифікацій на виборах у проблемних округах.

ДОДАТОК: 

Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права:

1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів;

2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; 

це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку 

інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, 

письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи 

іншими способами на свій вибір.

3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами 

накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може

бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають 

встановлюватися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

b) для охорони  державної безпеки, громадського порядку, 

здоров'я чи моральності населення.

Стаття 19 Загальної Декларації прав людини і громадянина:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Текст: Максим Ратушний, для "Телекритики"