Вісті з Привозу: про що пишуть одеські ЗМІ

Одеса разом із кількома містами-супутниками має той мільйон жителів, який вона за статистикою вже втратила. Як одесити, так і жителі Южного чи Чорноморська (Іллічівська) орієнтовані саме на одеські ЗМІ та одеські новини. У Південній Пальмірі нараховується близько 20 друкованих видань, 27-28 реально працюючих телеканалів та мінімум два десятки інформаційних сайтів. Це один із найвищих показників в Україні, по насиченості ЗМІ з Одесою може конкурувати хіба що Львів, та й те, як прокоментувала автору цих рядків власниця одеської «Книгарні-Кав’ярні», галичанка з походження Галина Дольник, «Як би там не було, але одеські ЗМІ не є такими провінційними, як галицькі». Чи всі ці ЗМІ однакові за якістю та впливовістю? Вочевидь, ні, і одна із причин – власне оце «багатство» вибору, яке так насправді є досить штучно роздутою мильною бульбашкою інформаційного ринку.

Як зазначає у своєму розслідуванні дослідниця одеської медіавласності Олена Васіна, «однією з причин подібного різноманіття є те, що господарі (найчастіше залаштункові) одеських медіа дуже неохоче розлучаються зі своїми відносно недорогими активами.

Якщо й виникає в когось бажання їх купити — ціни виставляються настільки нереальні, що простіше й дешевше створити новий ЗМІ з нуля. Тим більше що все одно його доведеться дотувати». При цьому, враховуючи складну економічну ситуацію в країні в цілому, варто врахувати, що обсяг реклами скоротився від початку 2014 року приблизно на третину, що вдарило передусім по друкованих ЗМІ. Саме через це медіа-власники мають як ніколи великий вплив на редакційну політику підконтрольних їм ЗМІ.

Відносно незалежних ЗМІ в Одесі небагато. Регіональна представниця ІМІ в Одеській області Юлія Сущенко вважає, що більш-менш незалежними серед одеських ЗМІ можна назвати всього кілька медіа: Громадське.Одеса, три газети («Порто-Франко, «Одесская жизнь», «Вечерняя Одесса»), із суспільно-політичних інтернет-ЗМІ: «Одесса дейли», нет-майданчики, інформаційна агенція «Контекст Причерноморье», прес-центр «Паритет». Прикметно, що газети як такі мають невеликі тиражі – більший вплив на населення мають телебачення та інтернет-ЗМІ. Не дивно тому було почути на одеській медіавечірці від одного з її ведучих, Богдана Кутєпова критику в бік власне друкованих видань: «Я погортав ваші газети, у них є чимало новин про місцеві проблеми, але вони це пишуть так, що це не хочеться читати. Газету треба робити привабливою до читання, сучасний і якісний контент до читання. Ви ж знаєте, що таке гарний дизайн, а що таке дизайн 1990-х років»… Самі ж одеські журналісти (85% із 14-ти осіб), за проведеним ІМІ опитуванням, читають місцеві новини власне на сайтах: Думская, Таймер, Репортер, менше на Трасса Е95 і Одеса-медіа. Прикметно, що при цьому зізнаються, що не довіряють жодному зі ЗМІ (100%), а довіряють натомість один одному. І все це через власників ЗМІ, котрі, як стверджують наші респонденти, «впливають на всі медіа».

Плюралізм, але відносний

А власниками ЗМІ в Одесі є дуже широке коло осіб, від одіозного Сергія Ківалова і політичного вигнанця Ігоря Маркова до нинішнього мера Геннадія Труханова, колишнього мера Едуарда Гурвіца, сина попереднього мера Костусєва Олексія Гончаренка та низки бізнесменів, в тому числі таких цікавих як анархіст Вадим Чорний. Більш повно зі структурою медіавласності в Одесі можна ознайомитися у цитованому вище дослідженні Олени Васіної, натомість тут важливо підкреслити: різні власники гарантують відносний плюралізм думок. Відносний, тому що певні новини, що стосуються «конкурента» або замовчуються, або подаються у викривленому світлі. Опитані нами журналісти говорили, що місцеві новини «треба вміти читати». Що говорити про простих одеситів, котрі, обираючи за власними преференціями одне-два видання і відповідний телеканал, знаходяться у певній інформаційній лакуні.

Із згаданих нашими журналістами сайтів два як мінімум мають виразно протилежні ідеологічні позиції, це марківський «Таймер» і гончаренківська «Думская». «Думская» – це найбільший портал Одеси, досить оперативний і ґрунтовний. Може дозволити собі новини-репортажі з великою кількістю коментарів та різносторонньо представлених думок. Чимало уваги приділяють особі глави ОДА Саакашвілі, з певною дозою критики. Це досить популярне видання, перепостів по Фейсбуку новин є до 150-200, що свідчить про довіру з боку читачів. Те, що «Таймер» належить до людини із сепаратистськими поглядами, відчувається по контенту: ДНР не беруть в лапки, повідомлення звідти маркуються як «официально». Хоч новини робляться якісно, з різними точками зору і формально до них причепитися важко. Такі видання мають досить високий кворум довіри завдяки своїй показовій неупередженості. Окрім названих є також Трасса Е-95 (власник екс-регіонал Іван Фурсін) є сайтом зі спеціалізацією на новини Одеської області. Стандарти по них дотримуються, і видно що зі своїми регіональними кореспондентами видання працює - всі пишуть в однаковому форматі. Проте видання мало розкручене, що видно по кількості перепостів, хоч шкода – деякі новини, які могли би бути цікавими не лише одеському читачу, провисають і губляться, як от «Глава Ивановской РГА Одесской области провел аппаратное совещание в "Фейсбуке"».

Окрім суто інформаційних сайтів в медіапросторі Одеси є пабліки та досить нові по суті проекти-стартапи. Як пояснює Юлія Сущенко, пабліки в соцмережах є майже у кожного ЗМІ: «На мою думку є лише один паблік, який популярніший ніж саме ЗМІ – це паблік сайту Маяк. Ще один приклад, не зовсім типовий: паблік видання “Одесса, как она есть” (330 000 тис. учасників Вконтакте) є також популярніший ніж сам сайт, але сайт був організований пізніше, ніж сам паблік, - говорить Юлія. - Інші пабліки являються більше візитівками та майданчиками для просування новин сайту. Найпопулярніші пабліки мають близько 10 000 учасників у Фейсбуку (10 600 Маяк, 10 900 – Культурометр. Думська – майже 34 000 – але не дуже активний)». Натомість якщо йдеться про медіастартапи, то наша предствниця називає три проекти: сайт про сучасне місто, урбаністіку, медіа «Happymisto», портал про культурне життя міста «Культурометр» та власний проект «Южная столица» (її вона позиціонує як туристично-культурологічну онлайн-газету). Ці проекти вносять елемент активізму в сферу культурного життя регіону і є надзвичайно затребуваними з огляду на кількість населення, а й навіть на історично-ментальний образ української перлини над морем.

Щодо телебачення, то, як зазначалося, одеських телеканалів є більше двох десятків і всі вони перебувають під різними власниками. Серед найвідоміших можна назвати “Первый городской” (належить бізнесмену та екс-главі ОДА Володимиру Немировському), 7-й канал (власником є бізнесмен сирійського походження Аднан Ківан), “Репортер” (контролює Сергій Ківалов). За моніторингом ІМІ, саме телебачення з цілої палітри одеських ЗМІ показало найвищий рівень дотримання журналістських стандартів (якщо друковані ЗМІ набрали 3,65 бала з 6 максимальних, інтернет-ЗМІ 4,77 бала, то телебачення 5,12 бала). 40% сюжетів в тижневих випусках новин є неповними і лише 20% незбалансованими, при цьому оперативність та достовірність фактично не порушувались взагалі. Теми сюжетів у більшості своїй суспільно важливі, телеканали не бояться висвітлювати новини з віддалених районів області, чимало уваги присвячено одеським воякам АТО, будням на полігоні Широкий Лан, військовим навчанням.

Мовний Вавілон

Мовна ситуація в Одеській області досить різнорідна: Одеса та бессарабські райони говорять переважно російською, подекуди болгарською, молдавською і гагаузькою, райони на північ від Одеси більш україномовні. Це має відображення у місцевих ЗМІ. Найменш представлена державна мова в інтернет-сегменті: лише один сайт дає інформацію українською мовою – Happymisto, і то не стовідсотково.

Серед газет ситуація трошки краща, але не набагато. За даними Юлії Сущенко, лише українською виходить дві газети: міські «Одеські вісті» і обласні «Чорноморські новини», інші дають матеріали українською на непостійній основі («Вечерняя Одесса» – шпальта, «Одесская жизнь» – окремі статті, «Слово»). Відповідно до нашого дослідження, фактично лише 10% друкованих ЗМІ в Одесі є україномовними, у районних центрах україномовні видання трапляються значно частіше. Є газета болгарською мовою «Роден край». Найкраща ситуація на телебаченні: новини багатьох каналів виходять українською мовою (приміром на "Першому міському"), переважно тижневі випуски. Державне телебачення – 100% укр. Окрім того на державному телебаченні виходять програми локальних нацменшин.

Серед присутніх на одеській медіавечірці студентів журналістики місцевого університету рівень володіння українською виразно перевищував бажання спілкуватися нею діючих журналістів. Студентки нарікали, що проявити себе вільно у місцевих ЗМІ досить важко, і що редполітики це велике зло для Одеси, помножене на низький рівень заробітків. Тож деякі студентки уже пробують себе в столичній пресі. Самі ж одеські журналісти вважають, що основною проблемою однобокості інформації у місцевих ЗМІ є старі кадри, що звикли працювати «совково». Журналісти говорять, що є достатньо байдужими до всього, що відбувається в місті. Одеську журналістику можна покращити високою кваліфікацією самих журналістів та слідуванням журналістським стандартам.

****

За результатами брейн-шторму з журналістами Одеси для підвищення рівня якості журналістської роботи у місті та регіоні було визнано, що у виданнях із відомим власником та визначеною жорсткою редакційною політикою шляхом виходу до вільнодумності є створення мереж існуючих профспілок, як теж заснування об’єднання одеських журналістів. Для створення нових ЗМІ, стартапів активізувати пошук грантів та інших джерел фінансування. Оскільки ЗМІ вже досить багато, редакції змушені шукати власну «фішку», власну нішу і аудиторію, тобто стають перед фактом, що це обов’язкова засада. Також тісніше співпрацювати із загальноукраїнськими, міжнародними медіа-структурами для постійної самоосвіти (в тому числі журналістів малих видань з районів), участі у тренінгах та круглих столах. Одеса як найбільше місто Півдня мало би отримувати більше інформації з сусідніх регіонів та Молдови, що вимагає також розширення мережі кореспондентів там, де це можливо і потрібно.

Роман Кабачій, ІМІ, для Texty.org.ua

Аналіз проводився за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI), що фінансується Агенством США з міжнародного розвитку (USAID).