ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Медіахакатон: досить «срачів» у соцмережах

05.09.2016, 17:33

Хакатон є формою дискусії чи розроблення кінцевого продукту, під час якого учасники погоджуються дискутувати чи розробляти до кінця, поки не дійдуть згоди, щось на кшталт виборів папи римського (приміром, у Могилянській школі журналістики практикується хакатон щодо створення друкованого видання силами однієї групи – з нуля і до верстки). Інститут масової інформації вирішив провести Медіахакатон для визначення пріоритетів розвитку медіасфери в Україні (в тому числі появи нових успішних незалежних ЗМІ), консолідації медіаспільноти в контексті низки останніх скандалів, як теж переоцінки журстандартів у контексті висвітлення воєнних дій на території країни. Відбувся перший Медіахакатон 2 вересня у креативному просторі «Часопис».

Перед поділом на три різні групи з приводу названих проблем основні спікери окреслили, що на їхню думку лежить на поверхні і за що треба братися в першу чергу, за нагальністю вирішення. На думку виконавчої директорки ІМІ Оксани Романюк, наслідком дискредитації ЗМІ та політики окремих власників, атомізації спілкування у медіаспільноті стало зниження довіри населення до медіа, які давно не входять у трійку лідерів довіри (більше довіряють церкві, війську, волонтерам).

Олексій Погорелов, Наталія Соколенко, Оксана Романюк, Наталія Лигачова, Макс Левін

Модераторка вступної панелі Наталія Соколенко принагідно зазначила, що їй і самій важко визначитися, хто в медіаспільноті є на сьогодні для неї авторитетом, нагадавши про спроби переворотів в обох українських журналістських профспілках.

Причин для зниження довіри декілька, є як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх належить цілеспрямована дискредитація ЗМІ за російським сценарієм, коли запускаючи фейки та провокуючи медіаскандали, населення орієнтують на тезу «усі брешуть, нікому довіряти не можна». Причому, як говорить журналістка 5 каналу Тетяна Даниленко, системна дискредитація проводиться із кількох центрів впливу, «про які всім відомо».

Говорить Тетяна Даниленко

Щодо внутрішніх причин, то голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова називає надмірну зануреність у власне медіаскандали, від яких останнім часом потерпає журналістська спільнота. «Ми забуваємо про більші завдання, що стоять перед нами, те ж таки створення суспільного мовника, сказала Лигачова. – Хто може дати гарантію, що до кінця року ми з цією проблемою справимося? Ми прийняли закон про прозорість медіавласності, наступною має бути фінансова прозорість – хто цим займається?» Наталія Львівна закликала також журналістів позбавитися зайвої емоційності в соціальних мережах і вихлюпування назовні своїх суджень тоді, коли це може «переспати до завтра» або взагалі не потрапити в публічність, коли можна обійтися приватним листуванням.

Наталія Лигачова та Макс Левін

Найбільш конкретним у своєму панельному виступі був фотограф ЛБ.юа Макс Левін, котрий на прикладі останнього медіаскандалу, зі звільненням фотографа-пропагандиста Дмитра Муравського з посади радника міністра оборони, пояснив, що спільнота фотографів має власні неписані стандарти, і коли трапляється щось на кшталт нештатної ситуації, коли постановочні фото видавалися за документальні, у власній групі це питання намагаються вирішити негласно. Муравський, не зважаючи на кількаденні внутрішні переговори, з цим не погодився і тому було вирішено оприлюднити думку документалістів з приводу його пропагандистських, на замовлення МО фотографій. На думку Левіна, процес поширення цих фото вдалося зупинити перед максимальним розповсюдженням, яке би призвело до закидання у світові ЗМІ переконання, що всі українські фотокори займаються пропагандою. Дмитра Муравського таки змусили визнати, що його фото носять постановочний характер. Наталка Соколенко відзначила це як позитив і досягнення у консолідації: «Ми можемо визнавати свої помилки!»

З приводу розділення пропаганди і об’єктивності висловилися також Тетяна Даниленко та Наталія Лигачова. На думку першої, ставати на шлях пропаганди схиляє іноді й саме суспільство, і намагання відповідати його запитам це певний виклик, проте він не має з журналістикою нічого спільного. Натомість Наталія Лигачова зазначила, що вона в умовах війни вважає, що і об’єктивна журналістика, і пропаганда мають право на існування, проте кожен мусить для себе вирішити, чим він займається і триматися цієї лінії до кінця. Даниленко зазначила, що нерідко журналістам видається, що соціальні мережі і думки політиків це те, чим живе країна, і активно включаючись в емоційні дискусії, впадаючи у різні крайнощі від ура-патріотизму до упевненості в таємних в’язницях СБУ ми видаємо бажане за дійсне: «Країна набагато більша і глибша, цікавих тем вистачає, а ми перетворили інтернет на помийку, яку можна порівнювати з телебаченням часів Кучми». Макс Левін запропонував, аби журналісти висловлювали власну позицію в соцмережах передусім через власні матеріали – статті, розслідування, репортажі, а не перетворювалися на всуціль «блогерів». Підтримала його Соколенко, зауваживши, що таки на всі теми у кожного не завжди мусить знаходитися фахова думка.

Натомість президент Української асоціації медіабізнесу Олексій Погорелов закликав не заряджатися на зайвий песимізм: «Ми самі себе врятуємо, лишень треба грати власну гру, а не тих, хто хоче нас посварити. Варто визначити місію роботи журналіста, до неї докладати професійність, а відтак прийдуть інвестори з грошима для створення якісних ЗМІ які в свою чергу стимулюватимуть суспільство до розвитку».

ІМІ

Зустріч проведено у рамках проекту MATRA за підтримки Королівства Нідерландів.

Фото: Стас Козлюк. На вхідному фото регіональні представники ІМІ Ярослав Гулан (Ужгород), Світлана Охович (Харків), Богдана Стельмах (Луцьк), Надія Труш (Полтава) та керівниця моніторингових програм ІМІ Олена Голуб

п.с. Про засідання окремих груп Медіахакатону читайте у наступних публікаціях ІМІ. 

Liked the article?
Help us be even more cool!