Медіа та війна: яка інформаційна політика потрібна Україні?

Інформаційна політика в Україні змінилася за рік війни. Зокрема, для роботи із людьми на окупованих територіях та інформаційної безпеки з’явилося Міністерство Інформації. Чи виконує воно свої функції та якою має бути інфополітика на Донбасі — про це дискусія на Lviv Media Forum.

Якщо говорити про стан речей всередині країни, то українці мало піддаються російській пропаганді. Згідно із даними соціологічної агенції «Фама», нема суттєвої різниці між, наприклад, львів’янами та харків’янами, бо левова частина населення у цих містах не довіряє російським фейкам. 4% львів’ян і 18% харків’ян вірять російській пропаганді, але львів’яни значно більше люблять обговорювати медіаповідомлення та політику – 38% на противагу 22% харків’ян. Тобто, різні ідеї зазвичай швидше поширюються у Львові, де рівень обговорювання вищий.

Загалом, медіапропаганда не несе такої загрози у мирній зоні на відміну від впливу, який вона має на окупованих територіях. За словами блогера та журналіста Дениса Казанського, є люди, на які пропаганда не діє, адже у проукраїнських глядачів фейки викликатимуть лише ненависть. «У Львові можна вести пропаганду цілодобово, але її не будуть сприймати, і вона лише викличе негативне ставлення, - говорить він. – На Донбасі пропаганда діє так як накладалася вже на підготовлений ґрунт, бо ще задовго до війни українська влада там не працювала інформаційно».

Новостворене Міністерство інформації мало би дати раду із цією проблемою, зокрема, налаштувати комунікацію та доступ українських новин до окупованих територій. «Після року війни, ми нарешті почали системно займатися окупованими територіями і виробили стратегію інформаційної політики, - говорить Сергій Костинський, радник Мінінформації.  - Наша задача – це розвиток інформаційного простору та доступ людей на Донбасі та Криму до вільних медіа». За словами Костинського, міністерство не буде займатися пропагандою, і основний його фокус – це інформаційна безпека всередині країни.

Утім, вищезгаданої безпеки чи інформаційної політики нема, стверджує Сергій Гармаш, головний редактор видання «ОстроВ». «Я не бачу ні політики контенту, ні механізму його донесення, - вважає він. – Функції міністерства дуже обмежені, і незрозуміло, для чого взагалі воно було створено, адже не має бюджету і можливостей». Гармаш вважає, що найефективніша державна політика в інформаційній сфері – це інвестування у вільні медіа та державні гранти для незалежних журналістів, бо поки що вони мусять шукати фінансування у закордонних фондах.

Із Гармашем погоджується Тарас Березовець, політтехнолог та журналіст. «Творення та робота вільних медіа  - це найефективніша зброя проти пропаганди, - переконує він. – Не треба якоїсь антипропаганди, бо фейки впливають на людей лише там, де нема вільного доступу до інформації».

Березовець також не радить «промивати мізки» так званим «ватникам», або людям, які не бачать себе частиною України, тому що жодна антипропаганда на них не діятиме. «Аби переконати населення в окупованих територіях, треба показати їм українську перспективу,  - говорить Березовець.  – Ми маємо показати, як житиме Донбас, якщо залишиться частиною України і буде рухатися в європейському напрямкові».

Поговорити з людьми та провести інформаційну кампанію радить Денис Казанський. «Людей на Сході постійно лякали Правим Сектором, і треба показати їм, що всі ці залякування абсурдні,  - вважає журналіст. – Має бути роз’яснювальна робота із людьми на окупованих територіях, а також областях поруч». На думку Казанського, саме простими сюжетами та запитаннями можна вплинути на населення, однак ніхто поки що цього не робить. Інша важлива деталь – інформаційні повідомлення мають бути зрозумілими місцевому населенню, тобто, говорити про локальні проблеми та способи їхнього вирішення.

Ще одна проблема, про яку треба говорити – це робота із звільненими територіями,а також майбутні дії після закінчення війни. «Треба розуміти, що коли закінчиться війна, ми матимемо величезну взаємну ненависть та звинувачення у смертях, - говорить Сергій Гармаш. – Тому має бути стратегія, яку залучить усе суспільство включно із жителями Донбасу, і яка дозволить нам зрозуміти взаємну вину».

Анна Романдаш, Школа журналістики УКУ

Фото — Львівський медіафорум