Крим. Інформаційне гетто

Опівночі 1 квітня у зв’язку із закінченням терміну перереєстрації згідно з російським законодавством більше тисячі місцевих кримських ЗМІ, як у казці про Попелюшку, перетворилися «на гарбуз». Замовкли ц усі кримськотатарські ЗМІ, за винятком одного – газети «Янъы дюнья».

За даними ІМІ, репресивна хвиля почала наростати із січня – тоді ми зафіксували два випадки порушень свободи слова на території півострова. У лютому їх уже було три, у березні – сім, а в квітні – десять. Для порівняння: у квітні на всій іншій території України, підконтрольній Києву, Інститут масової інформації нарахував загалом 17 порушень свободи слова. Причому кримські історії – це не просто погрози чи перешкоджання – все набагато серйозніше. Кримські порушення - це арешти й затримання журналістів, це допити, обшуки, звинувачення «в екстремізмі», відкриття кримінальних справ проти журналістів, це побиття, серед яких – проломлена голова журналістки, що писала критичні матеріали про Севастопольську місцеву владу.

Найбільше в Криму дістається тим ЗМІ, журналістам, блогерам або ж навіть колишнім журналістам, котрі писали критичні матеріали, намагалися ставити запитання, займали негативну позицію щодо окупації (навіть якщо цю позицію було озвучено рік тому!), робили журналістські розслідування. І навіть піднімали роль Криму в регіональному чорноморському контексті, йдучи далі  звичних пляжно-алкогольних стандартів.

Скоро вже місяць, як під вартою перебуває оператор ATR Ескендер Небієв, якому інкримінували участь у мітингу 26 лютого 2014 року (!) під кримським парламентом. Тоді зібралися кілька тисяч прихильників кримськотатарського Меджлісу, і на противагу їм – активісти «Русского единства». Мітинг відбувався задовго до «референдуму» 16 березня, і тим паче ДО формального з погляду Кремля «приєднання Криму до Росії». Не варто шукати логіки: згадайте цинізм випадків Сенцова, Савченко та багатьох інших. Ександера затримали й утримують тільки тому, як зазначає його колишня співпрацівниця Ельзара Баталова, що «він просто визнав, що любить Україну». Наразі його тримають під вартою й суд відмовляється випустити його на підписку про невиїзд.

У справі “26 лютого” окупанти не обмежились переслідуванням Ескандера Набієва. ФСБ у Криму продовжує тиснути на журналістів, викликаючи їх на допит у справах щодо Центру журналістських розслідувань та так званого “26 лютого”. Так, була допитана журналістка Центру Ганна Шайдурова в рамках кримінальної справи, порушеної за фактом публікації на сайті “Центру журналістських розслідувань” (за статтею 280.1 КК РФ - публічні заклики до порушення територіальної цілісності РФ). У Ялті співробітники ФСБ РФ провели обшук у журналістки Тетяни Гучакової (колишня заступник головного редактора сайту «Black Sea News»), потім відвезли на допит, після чого відпустили. Через інформаційну діяльність інформагентства “Кримські новини” QHA була допитана директорка агентства Гаяне Юксель.

Також колишній автор сайту «Центр журналістських розслідувань» Анна Андрієвська отримала статус підозрюваної, а редактор цього сайту Наталія Кокоріна - свідка у порушеній в анексованому Криму справі за статтею 280.1 Кримінального кодексу Російської федерації щодо публічних закликів до вчинення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ. Кокоріну опитували в ФСБ шість годин, а в квартирі батьків Анни Андрієвської вчинили ґрунтовний обшук, вилучивши комп’ютер її батька (сама Анна виїхала з Криму після “референдуму” 16 березня 2014 року). На початку квітня провели обшук вдома у севастопольської блогерки Галини Денисової, яку запідозрили “в закликах до екстремізму в соцмережах”, у неї вилучили комп’ютер.

На тлі шаленого тиску на кримськотатарські ЗМІ (місцевий холдинг ATR чотири рази подавав документи на перереєстрацію новим кримським властям, і все безрезультатно), окупаційна влада заявила про створення свого нового кримськотатарського телеканалу під назвою «Міллет» (кримськотатарською «народ») і виділення під цю справу 170 млн рублів. Яким буде інформаційне наповнення цього каналу, можемо судити по наявних провладних ЗМІ. Так, у головній місцевій пресі «Крымская правда» жодного дня не минає без поливання брудом України, розпалювання ненависті, провокаційних і пропагандистських матеріалів. Типові заголовки – «Из-за нерадивых чиновников Крым никак не может избавиться от наследия "проклятого пришлого"» (про україномовні вивіски й топонімічні знаки), «Госсовет: Порошенко может сделать день рождения Гитлера государственным праздником» (нібито після встановлення дня козацтва й УПА – Покрови державним святом,  «логічним» було би вшанування Гітлера) тощо.

Приклади контенту з номера «Кримської правди» від 15.05.2015: «Украина не вкладывала ни копейки в развитие сельхозпроизводства в Крыму, несмотря на то, что агропромышленный комплекс является стратегически важной отраслью. Теперь всё по-другому», або, з того ж номера: «Ныне крымский спорт находится в нелёгком положении, которое сказывается прежде всего на спортивных играх. Ведь по разным причинам, носящим, увы, ярко выраженный политический характер благодаря украинским спортивным чиновникам, ряд международных федераций, в том числе футбола, баскетбола, волейбола, бейсбола и других, пока ещё придерживаются мнения, что крымские команды не могут выступать в чемпионатах Российской Федерации».

Місцеві незалежні журналісти – з тих, які досі ще там лишаються, – розказали нам, що в Криму зараз інформаційний вакуум. Там нема ані українських, ані закордонних, ані навіть російських кореспондентів. Доступ до офіційних подій, на які потрібна акредитація, лишився тільки в лояльних «працівників ЗМІ» – бо посвідчення всіх інших стали недійсними після 1 квітня. Рівень професійних стандартів різко впав – яскравих тем і конкуренції немає, а пропаганда й лояльність мають свої стандарти, відмінні від журналістських.

Потік журналістів-переселенців активізувався після подій квітня, коли окупаційна влада почала масово викликати журналістів на допити, порушувати проти них справи, проводити обшуки в їхніх квартирах і затримувати «підозрілих». Сергій Мокрушин, колишній репортер Центру журналістських розслідувань та колишній кореспондент ІМІ в Криму,  виїхав із півострова місяць тому. За словами Мокрушина, слідом за ним виїхала його знайома журналістка із Севастополя і будуть виїжджати інші, які зрозуміли, що вони в групі ризику – хоч як би нам не хотілося, щоб на місці залишались якісь активні і вдумливі люди. Сам Сергій у Києві вже став співведучим нового проекту «Громадське. Крим» (разом із Османом Пашаєвим та Севгіль Мусаєвою-Боровик).

У населення півострова є малесенькі віконечка доступу до альтернативної інформації – за словами Мокрушина, це супутникове телебачення та інтернет. Однак щодо останнього невідомо, чи довго це триватиме – прокурор Криму Наталія Поклонська заявила про закриття 10 сайтів за «екстремістські висловлювання». «Доступ до вільної інформації в Криму тепер залежить також від користувача, який повинен вміти обходити блоки на сайтах за допомогою проксі-сервісів», – резюмує Мокрушин.

Найближчі перспективи для місцевої кримської журналістики вкрай негативні. Станом на зараз усе свідчить, що журналістів будуть і далі агресивно переслідувати згідно з законодавством РФ, а це означає подальші кримінальні справи, високі штрафи, обшуки й допити. Все заганяється у формат «інформаційного гетто», причому йдеться не тільки про фізичний тиск на окремих журналістів і ЗМІ – йдеться і про глобальніші речі, як-от заборона на пам'ять про геноцид кримськотатарського народу і створення окремої реальності «великого російського минулого і майбутнього».

Однак зачистка інформаційного простору може стати і бомбою уповільненої дії для Путіна. Як мінімум, може спрацювати фактор приниження місцевих громадян, особливо молоді, на тлі побудови в Україні успішної розвиненої держави. Якщо в нас відбудуться реальні позитивні зміни і якщо мешканці України житимуть набагато краще, ніж мешканці Криму, останні так чи інакше потягнуться до України. Що ми можемо робити на даному етапі – викривати, фіксувати й оприлюднювати всі факти тиску й порушень, підтримувати – нехай навіть тільки в заявах і новинах, і головне – працювати над втіленням якісних реформ.

Текст: Роман Кабачій, Оксана Романюк, IMI, для сайту "Телекритики" "MediaSapiens". 

На фото: Наталія Кокоріна, колишня журналістка Центру журналістських розслідувань.