Кожен журналіст, що висвітлює злочини влади, є і громадським діячем, — донецький блогер Frankensstein

Деякі блогери є більш авторитетними, ніж офіційні ЗМІ. Вони працюють не за гроші і не заради слави, а на ентузіазмі, тому їм і довіряють більше. У цьому запевнив журналіст Денис Казанський, виступаючи перед студентами Школи журналістики УКУ у Львові.

Його називають по-різному: опозиційним блогером, анархо-журналістом, медіа-експериментатором. Блог у LiveJournal, який Казанський веде під ніком Frankensstein, щодня відвідує тисяча людей. Він популярний не тільки на Донбасі, але й за його межами завдяки тематиці, у якій працює журналіст: промисловість регіону, національна та регіональна політика, подорожі, демографія, корупція, українофобія тощо. Також Frankensstein співпрацював з виданнями «Новости Донбасса», «Інфопорн», Порталом неполітичних новин, durdom.in.ua, Ipress. У 2012 році зробив спробу взяти участь у виборах мера міста Єнакієве, проте не пройшов реєстрації.

Зараз Денис Казанський (Frankensstein) є журналістом донецького інтернет-видання «Остров». Нещодавно у Донецьку організував іронічну акцію «60 років на нас Сталіна немає». А на єдиному україномовному «Порталі неполітичних новин» (ngo.donetsk.ua) Денис Казанський є ведучим відео-програми «Стабильность и благополучие», яка розповідає про життя регіону, розкриває теми, які замовчують регіональні ЗМІ.

Сам Денис каже, що потрапив у журналістику випадково.

• Я працював фінансистом, але фінансова криза зробила нас непотрібними цій країні. Спочатку писав для себе (для цього завів блог), поступово мене почали запрошувати писати для різних видань. Будь-хто може створити сайт, фактично зробити власний засіб масової інформації. Розкрутити його складно, але реально і можливо. Інтернет зрівняв шанси всіх. А блог, який я завів як жарт (сам не знаю, як так сталося), зараз став найвідвідуванішим серед донецьких сайтів, – розповідає Казанський.

Блогер переконаний: він як ніхто інший може об’єктивно розповідати про мешканців Донбасу та їхні проблеми.

• Я – найбільш донецький зі всіх наших донецьких державних керівників разом взятих. Мої прабабусі народились у Донецьку, коли він ще й не називався так, – підкреслює він.

Денис Казанський також вважає, що кожна людина, яка займається журналістикою і висвітлює злочини влади, одночасно є і громадським діячем.

Пропонуємо вашій увазі виступ Дениса Казанського у тезах:

«Майбутнє журналістики – за фрілансом»

Майбутнє журналістики – за фрілансом, а традиційні редакції зникнуть або їх просто стане менше. Більшість будуть писати в інтернеті для багатьох видань на гонорарній основі. Багато журналістів, які закінчують виші, стикаються з тим, що не можуть знайти роботу, їх нікуди не приймають. У людей починається розчарування у своїй професії, вони думають, що нікому не потрібні. Але це не так! Насправді в Україні поряд з безробіттям є попит на добрих спеціалістів у будь-якій сфері. Якщо ви дійсно хочете працювати і у вас є бажання, ви готові для цього навчатися і самовдосконалюватись, я вас запевняю: місце в українській журналістиці для вас знайдеться. Стан журналістики в Україні є дуже поганим, вона просто кричить від нестачі нормальних фахівців, добрих матеріалів, постатей, тексти яких хотілось би читати.

«Молодим журналістам варто працювати на своє ім'я та портфоліо»

Будьте готові до того, що вас ніхто й ніде не буде чекати на роботу тільки за те, що ви прослухали кілька курсів журналістики. Головний недолік молодих журналістів є в тому, що вони вважають себе геніальними.

Сталось так, що я кілька років писав у свій блог безкоштовно. Таким чином склалось портфоліо зі статей, які можна було показати будь-якому роботодавцю. Якщо ви хочете в майбутньому досягти чогось, вам певний час доведеться попрацювати на своє ім’я, можливо, навіть не за гроші.

Зараз легко зробити свій блог, писати на будь-який сайт. Таким чином можна заявити про себе, не чекаючи пропозицій, не чекаючи, поки вас вислухають. В Україні є кілька журналістів, які починали з блогів. Я знайомий з редакторами інтернет ЗМІ, що проводять багато часу в інтернеті за читанням різних блогів і сайтів у пошуках нових авторів. До успіху журналіста може привести лише одна річ – безперервна праця.

«Ми технічно неграмотні»

Українська журналістика відстає від західної у технічному плані на кілька років. Я зустрічався з журналістами зі Східної Європи, які теж випередили нас на кілька кроків.

Зараз я бачу на Майдані журналістів, які роблять прямі ефіри, репортажі в інтернеті (знімають на камеру і через модем транслюють). На жаль, це дійшло до нас тільки зараз. Нині журналіст повинен бути універсальним солдатом: вміти фотографувати, писати, знімати відео, модерувати сайти, робити прямі трансляції і навіть носити модеми в рюкзаках, щоб у будь-який потрібний момент зробити прямий репортаж чи транслювати новини у мережу.

Контент топ-блогерів часто поширюється українськими сайтами. Таким чином, певні блоги стали самостійними ЗМІ. У певній мірі вони більш авторитетні за деякі офіційні ЗМІ, що існують в Україні. У країнах, де є ознаки тоталітарної влади, де обмежується свобода слова, соціальні мережі перетворюються на ЗМІ й виконують їхні функції.

«Журналістам не потрібно їхати за кордон, можна придбати квиток і приїхати на Донбас»

У Донецькій та Луганській областях живе близько семи мільйонів людей. Це більше, ніж у будь-якій із прибалтійських країн. Але Донбас з точки зору журналістики, літератури є територією інкогніто. Це земля, про яку досі в Україні не виходило жодного ґрунтовного дослідження. Є лише однобокі і неправдиві роботи.

«Донбас» є єдиним телеканалом, який працює на всю Луганську та Донецьку області. Його власником є Ринат Ахметов. Ви здогадуєтесь, як такий телеканал може висвітлювати інформацію. Ще є декілька локальних телеканалів, але для такого багаточисельного населення цього замало. У нас спеціально створюються умови для того, щоб не підпускати нікого до створення ЗМІ. Але прорив буде!

Люди говорять про безробіття у журналістиці. Але це ж абсурдно! Кожен журналіст може придбати квиток на автобус і просто поїхати до нас. І не потрібно їздити за кордон, отримувати гранти. Тут можна робити дуже хороші розслідування. У нас немає журналістів, які б займалися розслідуваннями чи темою контрабанди. У ЗМІ тільки інколи порушуються теми нелегальних шахт і нелегального вуглевидобутку. Зовсім не хвалюсь, але це я почав писати першим на цю тему. Зараз я пишу книжку на цю тему.

Знаю, що у Західній Україні теж є проблема з контрабандою. Мені дуже дивно, що у наших ЗМІ не висвітлюють теми наркотрафіку. На Донбасі у депресивних шахтарських містечках в закинутих багатоповерхівках є численні наркопритони. Всі знають про це і треба про це писати.

«Ви просто можете піти і зробити репортаж, а можете залишитись вдома і хтось інший зробить його за вас»

Найбільший наплив читачів у блозі стався тоді, коли я поїхав до Єнакієво, батьківщини нашого Президента. Мені було просто цікаво знати, що це за місто, бо, побачивши його, можна багато зрозуміти про самого Віктора Федоровича. Я зробив дуже просту річ: походив містом кілька годин і зробив кілька десятків фото мильницею. Потім поїхав за місто у селище, що на околиці Єнакієво, де насправді мешкав Янукович. Так у мене назбиралося близько 150 фото. І тут стався обвал! Їх розтягували по всіх ЗМІ. Я кажу до того, що в Донецьку є сотня журналістів, у кожного з них є фотоапарат, квиток із Донецька до Єнакієво коштує 10 гривень. Кожен міг зробити те, що зробив я, це ж зовсім не оригінально чи супергеніально.

На Майдані «беркутівці» побили людей. У той час там залишилось кілька журналістів, які встигли все зняти. Зараз ці фото- і відеоматеріали ширяться всім світом. Що зробили ці журналісти? Вони просто були. Вони не знали, буде побиття чи ні. Вони ночували на Майдані, таким чином виконали свою роботу. Неважливо, скільки вам років і де ви навчалися. Ви просто можете піти і зробити репортаж, а можете залишитись вдома і хтось інший його зробить за вас.

«Янукович й вся сьогоднішня влада застаріли»

В Україні ситуація розколу є штучною. Це вигідно Януковичу, тому що йому під гаслом «розділяй та владарюй» легше робити свої справи. Це пусті упередження, байки, спекулювання на мовному питанні, гасла, що ми різні і одне одного ненавидимо. Якщо в Україні буде президент, який захоче подолати розкол, йому потрібно зробити проект, який допомагав би подорожувати людям із Західної та Східної України одне до одного. Цей обмін людьми є позитивним. Гадаю, що з часом всі стереотипи просто  розчиняться.

Нашій владі можна було б пробачити кримінальне минуле, нездатність вивчити українську мову, грубі бандитські манери, якби вони просто були талановитими менеджерами. Насправді ця влада немає такої великої підтримки. Є переконання, що весь Південь і Схід – за Януковича, але це далеко не так. Можна сміливо говорити, що суспільство його не підтримує. Люди не приходять на вибори, таким чином демонструючи, що не підтримують чинну владу, а за них нахабно малюють результат на користь Януковича.

Якщо складається революційна ситуація, то буде важко зробити крок назад. Янукович й вся сьогоднішня влада застаріли, вони просто не працюють. Неможливо зараз створити Середньовіччя чи опиратися на «Беркут» і «тітушок». Вся історія людства – це прогрес. Хіба комусь вдавалося його зупинити?

Володимир Вірстюк, Школа журналістики УКУ для ІМІ

Фото автора