Катерина Сергацкова: «Репортаж – це занурення у нову реальність»

Журналістка Катерина Сергацкова висвітлювала події в Криму та на Донбасі для «Української правди», Esquire, Snob та Colta. У рамках Школи політичного репортажу, що проходила в Українському католицькому університеті, вона поділилася своїми підходами до написання якісного репортажу і розповіла, чому під час роботи важливо стати частиною обставин.

Доволі дивно, що репортаж став таким популярним жанром. Зараз я щодня бачу по кілька репортажів зі сходу і півдня України. Люди, вірогідно, полюбили цей жанр, бо в ситуації, в якій ми опинилися, репортаж дає можливість відчути емоції і послухати живі історії людей.

Крім того, репортаж дуже актуалізувався, адже за теперішніх обставин не завжди є можливість знімати відео. Журналістам було досить складно працювати в Криму – «зелені чоловічки» старалися не допустити будь-якої зйомки. Журналіст розумів, що у нього нема камери, зате є очі і вуха, тому все, що він бачить, можна описати словами. І, напевно, саме тому репортаж став так активно використовуватися в ЗМІ.

Типи репортажу

Репортаж-замальовка – це, як правило, маленький текст, який описує певну подію без зайвої аналітики. Одного разу я поїхала в Донецьк, коли його почали бомбити з різних сторін, і зробила таку невелику замальовку для Colta.ru – я написала про те, як ми ховалися між поверхами в під’їзді, тому що стріляли «Гради». У цьому випадку для мене важливо було показати настрій, в якому тоді жило місто.

Ще один підтип – це репортаж-екшн, послідовний опис якихось активних дій. Раніше дуже любили описувати мітинги, особливо з Донецької та Луганської областей, адже це така концентрація абсурду. Проте репортаж-екшн – це не тільки мітинги, а також похід на резиденцію Ахметова, перестрілка в центрі Донецька. Звісно, описувати перестрілку не треба, хіба для сценаріїв майбутніх фільмів. Репортаж вийде цікавим, якщо знайти хорошого персонажа, через якого можна зобразити ці події.

Так само ключовим об’єктом і репортажу-портрету є люди, через яких розкриваються певні події чи ідеї. Один із хороших прикладів – репортаж «Исконно няш», який робили Ксенія Собчак й Антон Красовський із Криму.

Планування репортажу

Багато хто вважає, що репортаж планувати необов’язково, можна піти на мітинги або вибори і все відразу складеться в одну картинку. Та, на мій погляд, аби вийшов хороший матеріал, потрібно підготуватися – більше дізнатися про місце, куди ви збираєтесь поїхати, і про людей, яких ви збираєтесь побачити. Бажано заздалегідь домовитися про інтерв’ю і, що дуже важливо, знайти провідника. В мене був такий знайомий у захопленому бойовиками Краматорську. З міста він не поїхав, їздив на велосипеді, страшно всього боявся, але згодився мені показати те, що там відбувається. Він розповів буквально розпорядок свого дня: як він прокидається вранці від вибухів, обхідними шляхами їде на роботу, тікає в якесь бомбосховище. Через ці його емоції і переживання було легко вибудувати фон репортажу.

Під час війни навколо відбувається багато різних подій. І постійно хочеться поїхати, де більше стріляють, де відбувається більше екшну. Здається, звідти, де голосніше, вийде цікавіший репортаж. Насправді, це не так. Є речі, які відбуваються тихо і доволі непомітно, але для журналіста вони становлять більший інтерес, ніж стрільба. Потрібно завжди пам’ятати: якщо у якомусь місці зібрався великий натовп журналістів, варто відійти в сторону – можливо, там відбувається ще щось більш абсурдне і дике. Я просто дуже люблю абсурдні ситуації. Мені здається, репортаж – ідеальний жанр для опису таких трохи дивних життєвих перипетій.

Моделювання репортажу

Репортаж можна і навіть треба моделювати. Журналіст має заздалегідь уявляти, яким в кінцевому підсумку хоче бачити матеріал – продумати, з якими людьми він хоче поворити і що хоче від них почути.

Іноді репортаж можна моделювати таким чином, що журналіст сам стає головним героєм свого матеріалу. Останнього часу я мала два таких досвіди. Перший – це референдум у Криму, звідки Esquire дав мені завдання зробити репортаж. Можна було піти і записувати, що люди говорять, але мені потрібно щось новеньке. Тому я взяла свій російський паспорт, сама пішла на референдум і отримала бюлетень для голосування. Це був нонсенс, адже голосувати могли тільки кримчани з кримською пропискою й українським паспортом. Фактично моє голосування зробило мій репортаж, показало, що цей референдум абсолютно абсурдний і нелегітимний.

А другий досвід був у Донецьку на референдумі. І тут було зрозуміло, що це все нелегітимно, – папірці без водяних знаків, роздруковані на принтері. Мені тоді пощастило: я зайшла на виборчу дільницю, і якийсь бадьорий чоловік почав кричати, що йому потрібен волонтер, – я відразу підняла руку. Він посадив мене до виборчої комісії, і я протягом двох годин записувала дані паспортів. Це був цілком унікальний досвід – наслухалася такого від людей. Вони мені давали ксерокопії паспортів, просили записати просто так, всі дуже хотіли голосувати, сподівались, шо Донецьк приєднають до Росії. Було цікаво, але я не думала, що мене не захочуть випускати з виборчої дільниці, я там виявилася у заручниках. Виявляється, спостерігачі мають сидіти там до ночі й у разі перевірки можуть бути заарештованими.

Правила написання

Дуже важливо запам’ятовути всі деталі. Ось ти дивишся на людину – а у нього брудні чоботи, при цьому він каже, що він генерал-полковник. Звичайно, це не так. Генерали швидше за все ходять у начищених, новеньких чоботах. Деталі дуже важливі, але кожна з них має відповідати змісту і цілі розповіді. Не потрібно перевантажувати ними текст.

При написанні репортажу потрібно пам’ятати про динаміку. Більше дієслів, менше прикметників – такі елементарні правила. Динаміка також вимагає використання діалогів, це основна частина репортажу, яка робить його цікавим і читабельним.

Я раджу постійно і все занотовувати. Будь-яка деталь, назва вулиці, колір будинку, якщо він виглядає нетипово, імена людей, які вас оточують – все, що може бути фактурою для репортажу, потрібно обов’язково записувати. Пам’ять завжди підводить. Навіть найгеніальніші думки, які, здається, забути неможливо, забуваються миттєво.

Важливо набирати фактуру. Часто у читача складається враження, що він отримав не повну картину подій і читав матеріал дарма. Так буває у випадку, коли не вистачає фактури і конфлікту в самому репортажі. Для того, аби репортаж, наприклад, про вибори був цікавим і багатостороннім, потрібно поговорити з різними людьми – з міліцією, з представниками влади, з простими жителями, з провідниками.

Ще один важливий момент, який, як мені здається, є основою репортажу – потрібно стати частиною тих обставин, в яких ви опинилися. Репортаж – це занурення у нову реальність, можливість розповісти про проблему чи ідею чужими словами.

Мене іноді питають, чому я не надягаю каску і бронежилет в місцях, де відбуваються бойові дії. Я не роблю це принципово, тому що так само є мирним жителем, як і люди навколо. В мене як у журналіста нема привілеїв перед тими людьми, про яких я пишу. Саме тому, напевно, я можу зрозуміти, що ними керує і що вони відчувають у таких ситуаціях.

Під час написання матеріалу треба зберігати баланс. Репортаж – це мозаїка, яка складається з тих діалогів і деталей, які ви зберете в процесі роботи. І від того, як ви вибудуєте ці елементи, підберете персонажів, залежить те, яке забарвлення, в тому числі ідеологічне, матиме ваша розповідь. Потрібно показувати різні сторони і не допускати особистих висловлювань. Читач здатний сам оцінити дії людей без ваших коментарів. В принципі читача не хвилює журналіст як особистість.

Записала Богдана Потішка, Школа журналістики і медіа комунікацій УКУ.