Журналісти, які покинули Донецьк: свободи слова в регіоні немає

Протягом декількох місяців окупації Донецька його покинули десятки тисяч людей. Серед них є й журналісти місцевих видань. Ми дізналися як їм живеться поза рідним містом, чому вони виїхали, яка ситуація зі свободою слова і чи планують вони повертатися в Донецьк, - пише регіоанльний кореспондент ІМІ на Донбасі Михайло Баган на основі розмови з ведучим "Громадського телебачення Донеччини" Олексієм Мацукою. 

Усі опитані нами медійники відзначили підвищення загрози особистої безпеки в Донецьку. Деякі покинули місто безпосередньо через погрози на свою адресу, хтось поїхав через те, що почалися бойові дії.

Донецькі журналісти тепер знаходяться в різних містах нашої країни. Більшість з них, звичайно, в Києві, але є й ті, хто перебрався до Дніпропетровська, Маріуполя.

«З Донецька довелося виїхати через неможливість вести свою професійну діяльність, у зв'язку з тим, що була загроза життю та здоров'ю для мене і моїх близьких», - каже журналіст інтернет видання «Новости Донбасса» Віталій Сизов.

Також він зазначив, що покинув місто у зв'язку з діяльністю сепаратистів, які чинили тиск на засоби масової інформації, маючи намір або закрити їх, або підпорядкувати собі.

За словами журналістів, переслідування почалися задовго до проголошення так званої «ДНР». Ще за часів Євромайдану і так званих проросійських мітингів донецьким медійникам неодноразово погрожували.

«Я була активістом донецького Євромайдану, потрапила в список терористів ще до створення фейкової «ДНР». Вони публікували на своїх ресурсах мої фото і персональні дані. Працівникам міліції, які перейшли на бік сепаратистів, мої дані були відомі», - каже кореспондент сайту «Обозреватель» Тетяна Заровна, яка виїхала з Донецька ще в квітні.

Вона додала, що працювати в Донецьку було надзвичайно небезпечно особисто для неї, і її професійна діяльність просто була неможлива.

«Я поїхала, коли зрозуміла, що ОДА захоплена на цей раз назавжди. Я була присутня при захопленні, і прямо на місці, 6 квітня, отримувала погрози - мене впізнали прихильники сепаратистів. Зрозуміла, що правоохоронці працюють на стороні терористів і захистити мене і мою сім'ю нікому. Мої колеги теж відчували подібний тиск», - зазначає Заровна.

Деякі журналісти акцентують увагу на тому, що в першу чергу змушені були виїхати, коли місто вже наповнили озброєні бойовики і стало зрозуміло, що обстріли, подібні тим, що відбувалися у Слов'янську, не за горами.

«Мене змусили виїхати військові дії. Хоча думки з'явилися вже після захоплення будівель в центрі міста», - каже журналіст дніпропетровського «34 каналу» Єгор Скляров, який працював в Донецьку редактором газети «События недели. Итоги и факты».

Важливо відзначити, що жоден з опитаних нами журналістів на новому місці не відчув будь яких утисків за регіональною ознакою під час виконання своїх професійних обов'язків.

«У тих організаціях, в яких я працюю, абсолютно ніякої дискримінації немає. Скрізь я отримую необхідну підтримку, повну свободу дій, ніхто на мене не тиснув, ніхто мене не утискав. Навпаки, створювали режим найбільш сприятливий для мене. Не робили ніяких відмінностей - ні краще, ні гірше - бо я з Донецька», - каже Віталій Сизов. На думку Заровної, скарги можуть надходити з боку людей, які співпрацювали з сепаратистами і на цій підставі їх не хочуть брати на роботу.

«Але причина тут не в регіоні, а в безпринципності і порушенні професійних стандартів цими колегами», - додає вона.

Всі опитані колеги сходяться в одному - свободи слова в регіоні немає. Журналісти вважають, що її немає як в окупованому Донецьку, так і на звільнених територіях. Причини називають різні. Хтось стикався з погрозами від збройних формувань, хтось спостерігає спадщину колишньої влади, в часи якої, медіа повністю були підконтрольні їй.

«Насправді ситуація нічим не відрізняється. Свободи слова немає, що в Донецьку, що на звільнених територіях. Там правлять бал різні військові угруповання і різні представники військових структур. Так само душать, як і душать терористи в Донецьку », - стверджує Єгор Скляров.

«Свободи слова на окупованій території не існує так само, як і засобів масової інформації. Там існують тільки якісь засоби масової пропаганди, які пропагують ідеї сепаратизму і тероризму», - зазначає Віталій Сизов.

На його думку, на звільненій території є вільні засоби масової інформації.

«Але тут інша історія, вона тягнеться ще з періоду Януковича. Практично всі засоби масової інформації або якісь комунальні, або підпорядковані комусь із прихильників тієї, минулої, влади. Тому ситуація істотно не змінилася », - додає журналіст «Новостей Донбасса».

Як каже Тетяна Заровна, ні про яку свободу слова в Донецьку навіть мови бути не може.

«Принаймні відкрито там працювати і слідувати професійним стандартам неможна. Місто захоплено терористами, треба знаходити з ними спільну мову або перебувати в глибокому підпіллі, ризикуючи щодня позбутися життя або потрапити в полон, пережити тортури - таких прикладів десятки якщо не сотні», - стверджує вона.

На її думку, ті деякі професійні журналісти, хто там залишився - справжні герої, вони ризикують життям, ходять по краю прірви і змушені вдаватися до різних хитрощів.

«Ситуація зі свободою слова безпосередньо в Донецьку та регіоні плачевна. Десь більше, десь менше, але приємного мало і там, і там», - додає Донецький журналіст Олександр, який побажав не розголошувати ніяких особистих даних, так як знаходиться зараз в зайнятому терористами місті.

Варто також відзначити, що всі журналісти, які виїхали з окупованої території нарікають на непросту ситуацію зі свободою слова і в інших регіонах країни.

«Коли ми ще працювали в Донецьку, будівлю в якій знаходилася редакція намагалися захопити озброєні люди. У Дніпропетровську такого немає, але наш канал, як неугодний владі, просто відключили. Один раз на дві доби, інший раз - на добу», - каже Єгор Скляров.

Наявність маси проблем навіть у Києві констатує Віталій Сизов. «Далеко не все так райдужно, як здається. Багато ЗМІ залежні від позиції власника, особливо великі. Але на відміну від Донецької області, тут є сильні активісти громадянського суспільства», - каже він.

Журналістка «Обозревателя» Тетяна Заровна продовжує отримувати погрози навіть у столиці.

«У Києві я як і раніше отримую погрози. Після розслідування про діяльність «комбата Семенченко» були дзвінки до мого керівництва з вимогою заткнути мені рот. Погрожували надіти на голову мішок і відвезти в «ДНР». На жаль, наша країна, як і раніше, далека від правової. Робота журналіста надзвичайно небезпечна для життя і здоров'я», - зазначає вона.

Ніхто з журналістів-переселенців не живе ілюзіями. Всі чудово розуміють, що Донецьк найближчим часом звільнений не буде і повернутися туди не вдасться.

«Не зможе він бути звільнений найближчим часом, на жаль. Я не будую таких далеких перспектив, враховуючи, що ми живемо в країні, яка перебуває в стані війни і неможливо уявити що буде далі. Я допускаю, що мені і в Києві залишатися і продовжувати працювати буде небезпечно», - каже Тетяна Заровна.

«Я сумніваюся, що повернуся в Донецьк. Тому що для мене Донецьк - це не просто місто, це люди, а ті люди які поїхали звідти, навряд чи повернуться, навіть якщо він буде звільнений», - додає Єгор Скляров.

Повністю розмова Михайла Багана та Олексія Мацуки тут: 

Текст: Михайло Баган, регіональний представник ІМІ в Донецькій області, для "Новостей Донбасса". 

Фото: Вимушені покинути Донецьк журналісти Тетяна Заровна ("Обозреватель") та Денис Казанський ("Український тиждень") обговорюють проблеми регіону під час відео-конференції на "Обозревателе".