Журналісти Ужгорода: хто швидше скопіює прес-реліз

9 червня в Ужгороді ІМІ провів медіавечірку, на якій місцеві журналісти в невимушеній атмосфері обговорювали виклики медіасфери регіону. Основні проблеми не унікальні — вплив медіавласника на редакційну політику, таврування місцевих журналістів «балогівцями» та «москалівцями», а також змагання за те, хто швидше потрапить на стрічку ukr.net, а звідси — проблеми з перевіркою інформації.

Почуте від ужгородських журналістів записала Ірина Чулівська.

Ми знаємо власників ЗМІ і по них орієнтуємось, чи довіряти цим новинам. Ти читаєш ці ЗМІ і, знаючи власника, розумієш, який вектор цього тижня у Балоги, Пацкана (Валерій Пацкан — народний депутат), екс-регіоналів і так далі. Нещодавно видалила із закладок кілька ЗМІ, які нічим іншим не займаються, лише плюси про свого шефа, таке читати зовсім неможливо.

Вплив власників відчуваємо усюди. Буває, що кажуть прибрати з новин інформацію про когось, не вказувати когось чи навпаки вказати, наголосити, що якась людина взяла десь участь. Приходиться так робити. Журналісти деяких видань, які дуже чітко обслуговують власника, іноді з часом самі починають вірити в те, що пишуть.

Більшість інформаційної журналістики у нас — це Ctrl+C, Ctrl+C. Всі хочуть попасти в стрічку новин ukr.net. Хто швидше скопіює новину з розсилки офіційних органів і установ — того пошуковики проіндексують краще. Тому інформацію мало хто додатково перевіряє чи доповнює. Всі ліниві і ставлять те, що їм надсилають. Сидить одна людина на стрічці і робити унікальні новини їй лінь.

Бувало, що купували інформацію в міліції. Знаходили людей, які мали доступ до певної інформації. Можна було домовитись за «каву, коньяк і сто гривень», щоб тебе інформували, що сталося в області. Між міліціонерами навіть буває конференція між собою: хто на які ресурси дасть інформацію, хто більше заробить.

«Пічялька», на жаль, найбільше читається і дивиться на місцевих сайтах. Це кримінал, смерті, так звана «разчлєньонка». Відео розкривавленого чогось подивляться більше ніж щось соціально важливе.

У нас всі журналісти універсали. Немає спеціалізацій, всі пишуть про все, і часто не мають часу дуже заглибитись у тему. Єдиний сайт, який  пише лонгріди, — «Про Захід», вони розуміють, що треба мати імідж певний і роблять ці класні великі матеріали. Але для цього в журналіста є виділений час, є окрема людина, яка займається цим. Дуже мало хто собі це може дозволити.

На місцевому ОДТРК якщо журналіст отримує 1800 гривень — це нормально. Давайте спустимось з небес і поговоримо про реальність: скільки лонгрідів можна написати на цю зарплату? Закарпатським журналістам платять максимум три тисячі гривень в місяць.

Якщо ти щось погане пишеш про Балогу — ти москалівець, якщо про Москаля — балогівець. Тому про владу складно писати, одразу вішають ярлик. Як колись була «Росія—Америка» у нас зараз «Москаль—Балога». Є страх, що мене заклеймують, скажуть, що комусь продався. Але ми не знайдемо ні одного журналіста, який пише серйозні тексти і якого ні разу не звинувачували, що він комусь продався.

У журналістів немає чіткого розуміння планки стандартів. Вона розмита, кожен розуміє по-своєму, в кожного свої редакційні погляди, політичні підходи. Немає якогось внутрішнього цензора, який знає, що я так писати не буду, не можу і не хочу, бо це не відповідає якимось цінностям і стандартам професії.

Колись Закарпаття було на першому місці за кількістю газет. Кожен мікроолігарчик мав свою газету. Тепер друковані видання відійшли і кожен має свій сайт, а дехто по 5-6 сайтів. Кожен з них називає себе «незалежним медіа», хоча більшість є зливними бачками. У деяких ЗМІ є троє людей: власник, адмін сайту і журналіст. І кожні 15 хвилин журналіст має видати новину.

З тематики угорської псевдоекспансії є певна самоцензура. Це важка тема і журналісти не хочуть розбиратися, а навіть якщо розбиратимешся — то зразу звинуватять, що ти уже, значить, паспорт отримав чи хтось заплатив. Це як запалення — з якого боку не підійдеш — може рванути. Краще не чіпати. Ця тема табуйована, та й журналістам не хочеться зайвого «гемору» собі нажити. Хоча ми розуміємо, що деякі теми, які намагались «краще не чіпати», все одно пізніше вилізають і в набагато гіршому прояві.

Москаль за рік не провів жодної прес-конференції. Але назвати закритим його не можна, контакти знайти цілком реально, просто прес-конференції йому не цікаві. Якщо порівнювати з Віктором Балогою — то Москаль супервідкритий.

Коли ви взагалі бачили Віктора Івановича Балогу вживу? Але раз був один шанс на «Тисі» (закарпатське ОДТРК), коли Балогу Івана обрали депутатом і він здавав корону голови обласної ради — то погодився прийти в ефір. Мені дзвонять редактори: «Прикинь, — кажуть, — Балога буде». Я новий костюм, всі діла, і за день до ефіру він терміново летить в Київ і не прийшов.

Спочатку більшість інформаційних матеріалів про Москаля були, коли він щось сказав смішне, когось послав, і так він інформаційно постійно був присутній. Зараз це уже нікому не цікаво, почали його просто ігнорувати. Деякі центральні ЗМІ продовжують піарити Москаля, не розбираючись в ситуації беруть його яскраві цитати. Наші ж ігнорують.

Це ненормальна ситуація, коли журналіст постійно думає, як би йому не написати щось таке, щоб завтра не отримати зарплату. Якщо не буде впливу і тиску власника медіа на журналістів, а колектив медіа сам формуватиме політики і стандарти — тоді якість журналістики покращиться. Має назріти критичний момент, коли хороші закарпатські журналісти об’єднаються і почнуть робити щось своє — якісне і незалежне.

І розкажіть жителям Горішніх Плавнів, що в Закарпатті є Малі і Великі Геївці і люди якось же живуть.

МедіаВечірку в Ужгороді було проведено за підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.

Текст: Ірина Чулівська, ІМІ