Журналісти та дописувачі. Спроба розібратися

Рецепти журналістики дуже прості: пишете тексти, блоги (інколи їх можуть розмістити у рубриці статті та інтерв'ю) чи навіть можете стати за невеликі гроші засновником власного інтернет-видання (реєстрація сайтів не обов'язковою). Потім або навіть одночасно роздрукувати візитівки з усіма регаліями (засновник, редактор, журналіст...), ходити на виставки, сесії, публічні заходи. І вже за деякий час вас почнуть впізнавати та називати журналістом, - пише регіональна представниця ІМІ у Харкові Анна Прокаєва для сайту "Kharkiv crisis infocenter".

Питань немає, якщо не враховувати певні обставини: дотримання етичних норм та відповідальність. Це і є ознакою професії. На відміну від “пишучих”, які називають себе журналістами. А потім відсутність “посвідчення” рано чи пізно може зіграти злий жарт. Але про все поступово.

Освіта не аргумент

Доведено часом, досвідом, історією... фах не має значення. Все ж журналістика — покликання. І тут відсутність вмінь та хисту (що не завжди здобуваєш у виші) не приховаєш. За неофіційними даними, у вітчизняній журналістиці працюють до 80% нежурналістів за освітою.

І тут немає різниці журналіст, водій, юрист, лікар, вчитель пише. Якщо текст відповідає критеріям журналістських стандартів, то чому ні. Власне за відповідністю  можна зробити висновки, чи це журналістський текст чи ні. Будь-який фахівець має працювати за стандартами. Колись, за царських часів, архітектор відповідав життям за свою роботу. Наприклад, під час випробувань мосту він ставав під ним.

Думка: Тетяна Костенко, головний редактор видання "Вечірній Харків"

"Якісна журналістика не оперує чутками. Якщо у матеріалі немає перевірки з першоджерел, краще не вірити. Те ж стосується і цитат.  В інтернет-виданнях обов'язково подається гіперпосилання, звідки ця цитата. Плюс коментар у того, хто заявив — чи дійсно він говорив і що саме мав на увазі. Головна загроза від волонтерських ЗМІ - недостовірність інформації. А це несе підрив довіри до усіх ЗМІ.  Непрофесійна журналістика може формувати інакшу реальність у читача, слухача. Так і виникає неадекватне сприйняття життя. На підставі інформації люди приймають рішення і вони від еправдивої інформації можуть бути помилковими. А від них інколи може залежати людське життя".

А що каже закон?

Звертаємося до закону. Як він визначає поняття “журналіст”?

Визначення можна знайти у декількох профільних законах. Так, з Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” у статті 1  зазначено, що “журналіст” - це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в Державному класифікаторі професій України.

Складно, але зрозуміло. Отож журналіст - це людина, яка може працювати і позаштатно, без посвідчення (прив'язки наявності статусу до наявності редакційного посвідчення немає у Законі). Головна умова — виконання роботи із збору, обробки і створення інформації для засобів масової інформації. А що кажуть з цього приводу медіа-юристи?

 “Зазначений підхід, що статус журналіста залежить не від формальних ознак або наявності певних документів, а від роду діяльності людини, повністю узгоджується із баченням Ради Європи того, хто вважається журналістом, - коментує ситуацію медіа-юрист Олександр Бурмагін. - Так, в Рекомендації Комітету Міністрів РЄ No (2000) 7 “Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації” міститься наступне визначення - “Журналіст” – будь-яка фізична або юридична особа, яка регулярно або професійно задіяна в зборі та публічному поширенні інформації через будь-які засоби масової інформації. При цьому “Інформація” – будь-яка констатація факту, думки або ідеї у формі тексту, звуку та/або зображення. Отже, “журналіст” - це той, хто регулярно працює з інформацією для ЗМІ”.

І тут постає нове питання: а що таке ЗМІ? Телебачення та радіомовлення, преса, інформаційні агентства, інтернет-видання?

Щодо останнього (веб-сайтів) у законодавстві України відбулося багато змін..  Після змін інформаційного законодавства в травні 2011 року до ЗМІ відносяться і інтернет-сайти. Допомагає з'ясувати зміни медіа-юрист Олександр Бурмагін:

“Головні в цьому контексті зміни відбулися в Законі України “Про інформацію”, який з 2011 року діє в абсолютно новій редакції. В попередній  редакції було прописано правило, що види ЗМІ — це відповідно до профільних законів. Немає відповідного закону — немає ЗМІ. Але вже другий рік діє інша схема.

У частинах 1, 2 статті 22 Закону України “Про інформацію” зазначено:

“1. Масова інформація — інформація, що поширюється з метою її доведення до

необмеженого кола осіб.

2. Засоби масової інформації — засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації”.

Йдемо далі. Що таке аудіовізуальна інформація можна прочитати у статті 1 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”:

“Аудіовізуальна інформація — будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків”.

Про юридичне визначення мережі Інтернет читаємо у статті 1 Закону України “Про телекомунікації”: “Інтернет — всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами”.

І, насамкінець, що таке веб-сайт, можна на сьогодні прочитати тільки в одному нормативно-правовому акті — у Наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 25.11.2002 року No327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким: «веб-сайт – це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб’єкта ізабезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет».

Отож будь-який веб-сайт на сьогодні можна вважати ЗМІ?

Так, відповідає пан Олександр, оскільки веб-сайт існує в мережі Інтернет, яка за визначенням — сфера загального доступу, і веб-сайт - засіб поширення аудіовізуальної інформації.

Але ж тоді виходить, що навіть той, хто не зареєстрований як ЗМІ може назвати себе таким на веб-сайті та наповнювати його інформацією під знаком “журналістської роботи”... “Так!”, - кажуть медіа-фахівці. І таких випадків дуже багато. Натомість незареєстровані ЗМІ не значить непрофесійні. Так, прикладом, у Харкові і досі “нелегально”, але досить професійно працює творчий колектив айтішників-журналістів “IT Sector”. За рік свого життя вони обросли довірою аудиторії та визнанням серед колег. Але досить часто відсутність “корочки” стає на заваді у спілкуванні з чиновниками чи офіційними структурами. Мовляв, немає документа — немає такого.

Олександр Бурмагін радить інтернет-виданням , які не хочуть доводити кожного разу свій статус ЗМІ “на пальцях”,  все ж зареєструвати інформаційне агентство.

Ідентифікувати громадянина країни можна за документом - паспортом. Професійний паспорт журналіста - його посвідчення. І це не вчорашній день!! Він спрощує доступ до інформації, а також у разі виникнення конфліктних ситуацій це привід засудити правопорушника за 171 сттатею.

Чи варто мати посвідчення журналіста?

Ідентифікувати громадянина країни можна за документом - паспортом. Професійний паспорт журналіста - його посвідчення. І це не вчорашній день!! Він спрощує доступ до інформації, а також у разі виникнення конфліктних ситуацій це привід засудити правопорушника за 171 сттатею.

Посвідчення це не минуле століття, як вважають деякі новобранці-журналісти. Це статус, ідентифікація та перепустка. Особливо “корочка” потрібна для тих, хто працює під час конфліктних ситуацій, коли відбуваються масові заходи або надзвичайні події. У таких ситуаціях журналісту все одно необхідно мати документ, який підтверджує його професійну належність. Олександр Бурмагін радить у таких ситуаціях оприлюднювати свій статус — носити бейдж з великим написом “ПРЕСА”.  У такому випадку тому, хто порушив право журналіста чи зашкодив професійній діяльності, буде досить важко довести у суді, що він не знав, що нападає на журналіста. Олександр Бурмагін розповідає історію з власної практики:

“Фотокореспондент інформагентства постраждав під час рейдерської сутички. В подальшому, осіб, які спричинили шкоду майну та здоров'ю журналістів було засуджено за будь-якими статтями Кримінального кодексу, але не за статтею 171. Головний аргумент, побудований на поясненнях нападників, які спростувати не вдалося — “ми не знали, що нападаємо на журналіста”. У журналіста дійсно, під час “свалки” не було на одязі посвідчення, бейджа”.

Який документ може підтверджувати належність до ЗМІ?

1. Посвідчення, видане безпосередньо редакцією (в т.ч. інтернет-видання) або засновником ЗМІ.

2. Прес-карта журналістської організації в т.ч. міжнародної і посвідчення НСЖУ, НМПУ.

Які реквізити мають бути на посвідченні журналіста:

1. ПІБ

2. Фото

3. Хто видав (засновник, редакція)

4. Номер і дата видачі

5. Строк дії

6. Підпис посадової особи, яка видала, печатка (бажано).

Зміни до статті 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», які відбулись навесні 2014 року закріпили, що (ч.2 ст.25): «Професійна належність журналіста може підтверджуватися документом, виданим професійним об’єднанням журналістів».

У проекті змін до статті 171 Кримінального кодексу України є така примітка, зауважує Бурмагін: «Під професійною діяльністю журналіста у цій статті слід розуміти систематичну діяльність особи, пов’язану із збиранням одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової  інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Статус журналіста та/або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів».

Текст: Анна Прокаєва, регіональна представниця ІМІ у Харкові, для сайту "Kharkiv crisis infocenter".