Інформаційне поле України і псевдодіяльність влади

Критично оцінювати дії Уряду, а найбільше – Президента, постМайданівської України сьогодні не можна, бо тобі відразу скажуть, що: 1) ти сидиш вдома на дивані і нічого не робиш, а їм дуже нелегко приймати рішення; 2) сьогодні війна і тому це ще складніше; 3) ти провокатор і працюєш на московську пропаганду.

Та все ж я переконана, що речі треба називати своїми іменами. Всі без винятку. Бо правильна діагностика – передумова правильного лікування, - пише регіональний представник ІМІ у Луцьку Богдана Стельмах для сайту "Четверта влада".

 

Відколи почалася ця брехня – вже й не згадати. Щоденно і повсюдно медіа-простір продукував потрібну певним колам інформацію, вплив на маси якої не відразу помітний, але з часом перетворюється на видимі і незворотні процеси. Їх локальна ліквідація не призводить до загального вирішення ситуації, бо неліквідоване джерело проблем працює і продукує нові загрози.

 

Війна в Україні стала саме тим продуктом, який по краплині створювався в тому числі і з використанням багаторічних інформаційних впливів. Анексувати Крим і захопити частину Східної України Путіну не складало особливих проблем зокрема, або й насамперед тому, що населення цих територій було готове прийняти чужинця. Майже повна відсутність україномовних ЗМІ та книг на фоні систематичного зомбування російськими медіа і проросійською владою сформувало в людей певний спосіб мислення, побудований на використанні стереотипних штампів, формулювань і уявлень, зруйнувати які в короткий термін просто неможливо. І скільки не переконуй, не надавай доказів, не показуй наочно – мозок включає захисну реакцію і блокує нову інформацію, що руйнує вже сформований світогляд.

 

Але проблема ще й у тому, що іншої, альтернативної інформації майже не надходить: таких людей кинуто напризволяще, мовляв – є доступ до інтернету, все можна прочитати і побачити. На жаль, не шукатимуть і не читатимуть. По-перше, із суто технічних причин, бо який зараз інтернет-простір на Сході. Але головне – тому що не привчені шукати достовірну інформацію, тому що за замовчуванням мозок буде орієнтуватися на вже відоме, щоб підтвердити вже наявні знання.

 

Ще за радянського режиму, коли єдиним джерелом інформації були державні ЗМІ, люди мислячі налаштовували свої приймачі на хвилю радіо «Свобода» і звідтам уже дізнавалися правду про світ. Решта десятиліттями продовжували існувати в матриці радянської пропаганди. Із розпадом країни рад ця пропаганда і її носії лишилися, змінилися тільки назва й контент.

 

Найприкріше, що нинішня влада намагається взяти контроль над інформаційним простором, використовуючи совіцьку методику. Міністерство інформаційної політики та його відділи при ОДА, на її думку, мають вирішити всі проблеми в питанні поінформування населення: очищати простір від інформаційних провокаторів, а натомість формувати і поширювати достовірний контент як на території України, так і за її межами. І в цьому контексті виникає ряд питань, а саме: яким чином очищати і хто такі провокатори? (а ми вже говорили, що будь-яка критика в бік дій влади може підпадати під гриф «провокація»), чи не будуть переслідувані журналісти за матеріали, які не подобаються владі? чи не змушуватимуть медіа поширювати «правильну» провладну інформацію? де та інформація, яку поширюють у світ?

 

У стані війни важко відрізнити брехню від правди і побачити тонку грань між тим, що можна і не можна. Але причина цьому значно глибша – маніпуляція і підміна понять. Нещодавно учасники спільноти London Euromaidan звернулися до українських ЗМІ з проханням-вимогою навести лад з інформаційним простором і почати називати речі своїми іменами: «Україна вже майже рік в стані війни, а в інформаційному просторі країни, яка потерпає від зовнішньої військової агресії, досі нема єдиної термінології та підходу до визначення подій, що відбуваються. Ми так і не дочекались оперативного впровадження єдиної державної інформаційної політики від нового Міністерства інформаційної політики.

 

Дурити себе, все суспільство, та весь світ ціною тисяч життів українців це злочинно. Тому звертаємось ще раз до Вас, редакторів ЗМІ в Україні, та всіх патріотів, хто має вплив на медіа на національному та місцевому рівнях. Ми наполягаємо на використанні адекватної подіям термінології: це війна, не «АТО», це російська армія, а не «сепаратисти-ополченці», це зовнішня агресія, не «теракти»!»

 

На моє глибоке переконання, українська влада не лише не має концепції інформаційної політики держави, про що заявляв пан Стець, а загалом не контролює інформаційний простір країни.Заборона російських телеканалів – один із потрібних, але далеко не єдиний необхідний в умовах окупації крок. Усупереч цій забороні північні райони Волинської області і далі ловлять ворожі хвилі, а при переході з аналогового мовлення на цифрове російське телебачення може стати єдиним джерелом інформації, бо мешканці цієї території навряд чи придбають дороговартісні прилади Т2. Натомість влада надумала воювати з кремлівськими тролями і ботами, тож Василь Петьовка зареєстрував відповідний законопроект. Однак медіа-експерти і юристи відразу забили на сполох, заявляючи про повну загрозу свободі слова. Тішить, що автор пообіцяв його  відкликати: «Якщо юристи, експерти, журналісти вбачають в цьому законопроекті загрозу для свободи слова, значить він не повинен потрапити до сесійної зали і стати законом. Цей документ буде відкликано мною з Верховної Ради».

 

Весь парадокс у тому, що відсутність інформаційної політики зумовлена відсутністю стратегії виходу України з нинішньої ситуації. Або хтось поставив неправильний діагноз подіям (пам’ятаєте про те, що речі треба називати своїми іменами?), або хтось явно підсовує недієві в даній ситуації методи, в тому числі й інформаційно-комунікаційні (все одно що ангіну лікувати засобами від болю в суглобах). Або, що ще гірше, – обидва варіанти. Метання з одних крайнощів в інші лише поглиблюють кризу й унеможливлюють процес виходу з неї. Як зазначив Віктор Набруско, «державна інформаційна політика — це передовсім національна інформаційна самодостатність і можливість реагувати мобільно й наступально як на внутрішні соціально-економічні виклики, так і на різного характеру зовнішні загрози». Маю сподівання, що влада не буде вже довго розхитуватися й озиратися. 

 

P.S.: Пишучи цей матеріал, випадково натрапила на сторінку Польського радіо для закордону. А там пише: «Завдання Радіо – інформувати про події в Польщі, принципи польської зовнішньої політики, польську економіку, присутність іноземних інвесторів у Польщі. Польське радіо для закордону постачає слухачам об’єктивну інформацію про Польщу, польську точку зору на всесвітні та регіональні події. У передачах Польське радіо для закордону показує образ польського суспільства, його наукові та культурні досягнення». Розумієте, про що я?

 

Текст: Богдана Стельмах, регіональний представник ІМІ у Волинській області, для сайту "Четверта влада"