Імплементація прозорості медіавласності – реальна перспектива?

Прийнятий парламентом і підписаний президентом закон, який вимагає показати кінцевого бенефеціарного власника українських телерадіоорганізацій і провайдерів програмних послуг, викликав схвалення в Раді Європи і осудження представниками телеканалів. Як досягти справжньої прозорості так, щоб це було вигідно і суспільству, і самим власникам? - пишуть Ірина Чулівська та Роман Кабачій на сайті "Media sapiens".

Закон вступив у дію з 1 жовтня 2015 року, і вже з цього часу телерадіоорганізації (ТРО) і провайдери цих послуг мали публікувати на своїх сайтах інформацію про кінцевих бенефіціарів (тобто власників).

Інститут масової інформації через місяць після початку дії закону промоніторив сайти всеукраїнських телеканалів та ТРО 13 регіонів України, і станом на 1 листопада жодна організація таких даних на сайті не вказала.

Трохи згодом інформація про власників таки з’явилася на сайті одного телеканалу — «24», власники якого й так особливо не ховалися за офшорами чи підставними особами. Це дружина львівського міського голови Катерина Кіт-Садова (76,7838%), генеральний директор телеканалу, екс-депутат Київської міської ради від «Самопомочі» Роман Андрейко (13,1065%) та його дружина Оксана Андрейко (10,1096%).

Варто зазначити, що інтернет-видання Zaxid.net, яке входиться до медіахолдингу Катерини Кіт-Садової, з власної ініціативи опублікувало дослідження ІМІ про медіавласників Львова.

В законі чітко написано, що обов’язок публікувати дані про кінцевих бенефіціарів покладається з моменту набранням ним чинності, тобто з 1 жовтня 2015 р. А от до Нацради всю інформацію (її буде значно більше, ніж для публікації на сайті) треба подати до 31 березня 2016 року, тобто є достатньо часу для підготовки всіх документів або щоб знайти шляхи обійти закон і повписувати підставних осіб (жартуємо, хоча в кожному жарті є частка правди).

«Не треба чекати, поки Сюмар прийде з дубинкою, а Артеменко із паяльником. Треба пишатися своїм власником, тим паче якщо він є публічною людиною і хоче зробити кращим медіасередовище в Україні», — сказав голова Нацради Юрій Артеменко.

Нацрада з допомогою медіаюристів працювала над розробкою порядків і форм, як саме ТРО і провайдерам потрібно буде подавати дані про своїх власників. 27 листопада ці документи нарешті оприлюднили для громадського обговорення (хоча по закону дедлайн у Нацради сплив 3 листопада).

Найбільше побоювань у громадськості викликає те, що Нацрада може виявитись нездатною перевіряти всі подані до неї документи. Адже в Україні тільки ТРО зареєстровано 1662. А в Нацраді працюють двоє юристів… Тому багато роботи тут буде в громадських організацій та журналістів-розслідувачів.

Ще один недолік закону — недостатньо великі штрафи. Їх розмір — 5% загальної суми ліцензійного збору за всіма ліцензіями, власниками яких є порушник (хоча спершу пропонувалося зробити 15%).

Як підрахував експерт Ради Європи Леонід Антоненко, штрафи, скажімо, каналу «112 Україна», одному з найбільш непрозорих, раз на рік можуть скласти з усіма судовими витратами 28 тис. грн, що може не покрити навіть адміністративних затрат, покладених на покарання непрозорого в сенсі власності каналу.

Для порівняння: 1 секунда реклами на каналі «Україна» в передвиборний період у 2014 році коштувала, в залежності від часу, від 490 до 1704 грн. Тобто суму в 28 тис. грн можна відбити за 16,5 секунд у прайм-тайм.

То яким же чином можна заохотити медіавласників відкриватися? Адже, як розповіла представниця Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова, з уведенням в дію закону деякі власники регіональних невеликих телеканалів з мовленням обсягом кілька годин на добу вже роздумують над закриттям цих медіа, оскільки їм наразі невигідно перед державою розкривати такі дані. Наприклад, до Нацради треба подати інформацію про членів сім’ї (чоловік, дружина, діти та батьки, мачуха та вітчим, рідні брати, сестри та їхні діти, чоловіки і дружини) — ПІБ, дата народження, громадянство, адреса. Або ж, як мінімум, вони вже переводять власність на підставних осіб.

Із думок, які пролунали на Другій міжнародній конференції «Впровадження ефективного механізму для прозорості медіавласності в Україні», можна зрозуміти, що існує два шляхи: повноцінне виконання існуючого закону з окремими змінами (їх, до речі, бажають як у Нацраді, так і в середовищі медіаюристів), та революційний: перевести відносини держава – медіавласники в автоматичний режим (шляхом внесення відповідних змін до законодавства): є декларація – є ліцензія, нема декларації чи вона неправдива – ліцензії нема.

Останній прецедент існує в Грузії, про особливості його функціонування розповів керівник юридичного департаменту Грузинської національної комісії з питань зв’язку Кахі Курашвілі.

Якщо дивитись на український приклад відкриття власників у банківській сфері, то реформу можна привести в дію, збільшивши штат і зарплати тих, хто має займатися верифікацією даних по власниках. За даними Леоніда Антоненка, керівник відділу, який займався фінансовою прозорістю банків, отримував 30 тис. грн.

І, звісно, це має бути не лише автоматичне підняття планки, а ґрунтовне вишколення спеціалістів, у тому числі із залученням того ж таки грузинського досвіду. Олена Литвиненко з офісу Ради Європи розповіла, що першу навчальну поїздку до Грузії для українців уже було профінансовано.

Наразі ж, за словами заступниці голови Нацради Уляни Фещук, юристи Нацради мали досвід роботи хіба що зі статутами телеканалів. До роботи треба залучати високоспеціалізованих розслідувачів, котрі зможуть виводити на яву остаточного бенефіціара (у Грузії це звучить як «фізична особа, котра не має прав на передачу доходу третім особам»), як це роблять на сьогодні, наприклад, журналісти.

Про приблизний масштаб роботи розповів Леонід Антоненко: коли відділ з прозорості власності банків починав роботу, у Нацбанку знали лише про трьох власників одеського «Фінбанку», у результаті проробленої роботи з’явилася схема із викритими 97 акціонерами (дроблення використовується для заплутування виявлення остаточного власника).

Але банків на той час було 130, натомість у Нацради буде завдання перевірити 1662 суб’єкти медіаринку.

Закон потребує доопрацювань, уточнень деяких термінів, а також необхідно продумати, як убезпечити Нацраду від скасування її рішень судами. Адже ймовірність підкупу суддівського корпусу глобальними медіавласниками велика.

У Грузії Нацкомісія з питань зв’язку має повноваження анульовувати ліцензії, якщо виявлено, що здобувач ліцензії подав неповну або неправдиву інформацію про своїх бенефіціарів. А рішення регулятора можуть оскаржуватися в суді. В Україні ж анулювання ліцензії в більшості випадків можливе тільки рішенням суду.

За словами Кахі Курашвілі, законодавство у його країні максимально просто прописане, більшість же деталей роз’яснюється в підзаконних актах, аби парламент постійно не був змушений повертатися і змінювати й уточнювати окремі норми законів.

Вочевидь, українському сегменту законодавства у цій сфері бракує грузинського підходу, за яким, окрім прозорості власності самого медіа, вимагається також фінансова прозорість (в тому числі майнова) та джерела доходу такого власника. Крім того, особа має право володіти не більш ніж одним ефірним телеканалом і не більш ніж одним радіоканалом у кожній зоні обслуговування.

Зараз медіаюристи спільно з депутатами також працюють над законом про прозорість друкованої преси. Тут механізм продумати складніше, адже немає єдиного регулятора.

Телебачення досі має дуже сильний вплив на українців, зокрема перед виборами. Тому суспільний інтерес щодо відомостей про те, хто стоїть за тією чи іншою редакційною політикою, в цьому випадку однозначно переважає право на приватність медіавласників.

Прозорість медіавласності дорівнює свободі слова. І маніпулятивно видавати безкарність олігархів у їх медіадіяльності за свободу слова не варто.

Текст: Роман Кабачій, Ірина Чулівська, ІМІ, для "Media Sapiens"

Юридичний коментар до статті читайте тут.