Чесність та принциповість для журналіста – це його візитна картка, що не може стати розмінною монетою. Довіра людей для журналіста – вище всіх нагород. Звісно, мова йде не про дипломи чи похвальні грамоти від влади.

Однак зараз деякі працівники ЗМІ пишуть джинсу, тобто замовні матеріали.

Джинса – це текст, що просуває інтереси людей, які беруть участь у виборчому процесі. Часто за такі матеріали платять політики неофіційно.

В ЗМІ часто можна побачити «чорний піар», коли на меті показати у темному світлі негативні сторони кандидата. Є проблема й в неналежному маркуванні політичної реклами, яку не позначають, а лише сталять маленький значок «зірочку» *, а в гіршому випадку маленьку крапку. Відповідно до законодавства, ЗМІ мають маркувати політичну рекламу. А прихована реклама у нас заборонена.

Чим ближче до виборів, тим більше деякі газети регіонального рівня нагадують агітаційні листівки чи брошури кандидатів в депутати. Хвалебні матеріали рясніють із текстом, виділеним різними кольорами, аби привернути ще більшу увагу. Іноді доходить до абсурду, коли автор тексту відстоює інтереси певної політичної сили і пише, що лише «вони» здатні змінити майбутнє на краще.

Закордонні журналісти часто не розуміють слово «джинса», бо в багатьох інших країнах політичну рекламу позначають.

Якщо в журналіста є бажання хвалити політиків, то краще працювати у прес-службі. Тоді не буде подвійних стандартів.

Коли журналіст стає на одну сторону з політиком, він переходить межу дозволеного.

Трапляється й таке, що деякі журналісти піарять чиновників задарма, вважаючи їхні слова найкращими і не «докопуються» до істини. Це наслідок або непрофесійності, або ж ліні.

Однак деяку джинсу без посмішки читати не можна. Політиків асоціюють з малими дітьми, царями. А у матеріалах, де просуваються інтереси певних кандидатів, вважають мало не героями. Також в деяких текстах акцентують увагу лише на негативі про політика. 

Депутатів порівнюють з батьками, які зберегли невдалий шлюб заради дітей 

У газеті «Волинь-нова» (17.09.2015) є публікація із назвою «Чорний день для українців, або чому Ляшко проти змін до Конституції». У матеріалі досить цікаві фрази про радикалів.

Зокрема, «Більшість народних депутатів Верховної ради розбігалися хто куди. Лише соратники Ляшка не побоялися вийти до народу».  

Далі ще цікавіше «Спочатку радикали намагалися зберегти коаліцію заради спокою народу, як батьки стараються зберегти невдалий шлюб заради дітей».

«Як дитина, яка закриває очі й думає... », - про міського голову

Луцького міського голову порівнюють з малою дитиною. Яскравий приклад в інтернет-ЗМІ. На сайті «Під прицілом» розміщено матеріал із назвою «Успіх Миколи Романюка, або як зручно всістися у крісло міського голови». У тексті здебільшого негатив, акцентується увага лише на мінусах.

«Микола Ярославович воліє не зациклюватися на проблемах, вичікує, а раптом вони самі розсмокчуться. Як дитина, яка закриває очі й думає, що вона сховалася, а потім щиро дивується, чому її знайшли. Та коли вже дуже напосідають: обіцяє, обіцяє, обіцяє. За час своєї каденції Микола Романюк став першим в Україні мером за кількістю обіцянок!».

Вистава з політиком

На сайті «Під прицілом» є новина із назвою «У Луцьку на показ вистави «Сурогатна мама» завітав засновник Фонду «Новий Луцьк» Ігор Палиця».

Текст в основному про виступ політика, його цитати, висловлена подяка кандидату від директора Волинського драмтеатру і лише в одному абзаці в кінці йдеться про виставу.

Задали й про те, що «у попередні роки Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» також підтримував працівників бібліотек Луцька і забезпечував відпочинком у Буковелі. А цьогоріч з нагоди професійного свята вони отримали не лише квитки на безкоштовний показ вистави «Сурогатна мати», а й дводенний відпочинок на базі «Гарт», що розташована на озері Світязь». 

Невідомий автор «чорного» піару

На сайті «Під прицілом» розміщений матеріал із назвою «Лист відважних козаків луцькому цареві». А на сайті «Волинська правда» такий же, що відрізняється лише назвою «Ревуть воли...бо непомиті». Читаючи текст, можна зрозуміти, що присвятили міському голові, хоч прізвище написали не по-іншому. Починається матеріал з того, що «луцькому цареві» передали лист і він це читає.

У новенькому конверті, через руки поштаря, штири аркуші затерті надіслали до Царя. Хай читає вседержитель про щасливі будні людські, як радіє кожен житель, що він мешкає у Луцьку. Щире слово і правдиве ще й подяка ось така – то емоцій щедра злива до М.Я. Раменяка…», - початок тексту.

«У відсутності водички є нам користь і резон, бо з холодною п’янички краще гонять самогон. Холодильна установка брагу в спирт переганя і виходить все так ловко, первак капає щодня. А холодною водою спирт розбавимо в момент і травневою росою шлемо меру комплімент».

Звідки береться джинса?

Є медійники, які вважають, що писати джинсу – це «нічого страшного». Проте засоби масової інформації формують думку суспільства. Така гра з читачами може дорого коштувати. Якщо хтось «прикрасить» словами недобросовісного політика в тексті й він стане депутатом, той хто писав текст теж відповідальний за це. Маніпулювання думкою та введення в оману – це найгірше. А працівники ЗМІ певною мірою відповідальні за те, що відбувається в країні.

Та все ж є принципові журналісти, які не пишуть замовних матерілів. Вони розуміють, що написана джинса навіть під псевдонімом може вплинути на репутацію.

Основне завдання журналіста – показувати людям правду без прикрас, а не бути слугою влади чи політиків.

Мая Голуб, "Четверта Влада", для конкурсу "Лови джинсу"