Дискусія на Львівському медіафорумі: Якщо Україна не набуде власного голосу, на неї чекає доля Сирії

Німці емоційно ближчі до Росії, ніж до України, для американців ми далекі, а білоруські ЗМІ просто надто бідні, щоб висловлювати свою активну позицію. А загалом українці просто нецікаві світові, тому й розповідають про них зарубіжні медіа нечасто. Таку думку висловили американські, німецькі, білоруські та українські журналісти під час дискусії на Львівському медіафорумі.

Якби не закордонні медіа, світ би не дізнався про українські проблеми, вважає Євген Федченко із StopFake: «В України не було свого голосу, який вона могла б запропонувати світові. Міжнародні ЗМІ не могли з’ясувати, хто ці «зелені чоловічки», що прийшли воювати. Україна навіть до цього часу не назвала речей своїми іменами, на відміну від закордонних медіа. Втрачено час, що дало можливість російській стороні перебрати ініціативу. Якщо Україна не розпочне формувати свій інформаційний дискурс, то її може очікувати доля Сирії».

Його думку підтверджує журналіст Павлюк Биковський з Білорусі: «Коли розпочався Майдан в Україні, багато білоруських журналістів приїхали в Україну власним коштом. Якість контенту, який вони надсилали, була різна. Адже це не була топова тема для обговорення в Білорусії. Окрім того, білоруські державні медіа обслуговують Лукашенка. І тоді було невідомо, яку позицію він займе. Наші ЗМІ не є багатими, тому часто беруть інформацію та фото з різних сайтів. А так як велика частина білоруського населення є російськомовною, більшість матеріалів передруковувалась із російських сайтів». Таким чином білоруська аудиторія дивиться на події в Україні крізь призму російської пропаганди.

Девід Гершенгорн із The New York Times зауважує, що  його землякам не до України: «Американці недостатньо знають про Україну, їх майже не хвилює її доля. І це не просто незнання історії. В Україні особлива політична та економічна ситуація, адже  вона є жертвою великої геополітики і власної політики зокрема».

Байдуже до українців і німцям: «Матеріали про Україну не викликають інтересу, ми це бачимо за кількістю переглядів в інтернеті, - розповідає Майке Дюльфер із видання Die Zeit. - Як правило, українські теми популярні лише тоді, коли є певний зв’язок з інтересами Німеччини: насамперед, економіка чи транспортна системи. Адже німці переймаються за власні ресурси».

Вплив російської пропаганди на німців Майке пов’язує не з проблемами інформаційної політики України, а настроями в Німеччині: «Населенню Німеччини притаманний типовий німецький антиамериканізм: американці – погані, росіяни – добрі. Німці завжди любили Росію за її літературу та культуру. Це ностальгія за Росією, якої більше не існує. Та й емоційно німці більше пов’язані з Росією, а не з Україною. Багатьох людей хвилює запитання, чому німці так люблять Путіна? Насамперед це інстинктивна вина перед Росією за другу світову війну. Можливо, німці ще не зрозуміли, що у них також має бути почуття вини перед Україною».

Тому українським медіа важко протистояти російській пропаганді та зацікавити іноземців. Однак результати вже є, вважає Наталя Попович з Українського кризового медіацентру: «Ми працюємо з міжнародними медіа останні вісім місяців, розповсюджуємо інформацію приблизно на чотири тисячі міжнародних ЗМІ. За увагу медіа потрібно завжди боротися, адже це можливість бути не об’єктом, а суб’єктом інформаційних змагань і захищати власні інтереси. Ми змогли пояснити медіа, що Україна – не Росія. Багато міжнародних ЗМІ почали краще усвідомлювати та аналізувати дії Росії щодо України».

Її оптимізм поділяє і надзвичайний і повноважний посол США в Україні Джеффрі Пайєтт: «Завдяки міжнародним ЗМІ англомовній аудиторії відкрився доступ до цих складних подій в Україні. Це також є елементом інформаційної роботи, адже росіяни переконують світ, що Україна – це країна без майбутнього. І коли історики розглядатимуть історію України та Європи, згадають про виникнення української національної самобутності».

Іванна Павлюк, Школа журналістики УКУ

Фото Радіо Свобода