ДиректоР, продюсеР, науковИЙ співробітниК, але… госпітальєрКА: гендерна складова у волинських медіа

“Головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України” – називають волинські журналісти Любов Молдаван, “директор Волинського обласного центру зайнятості” – Раїсу Кучмук, “помічник судді Луцького міськрайонного суду Волинської області”  – Катерину Троць, “головний продюсер фільмів і серіалів каналу" 1+1" – Олену Васильєву. І це – лише незначний перелік прикладів використання чоловічих номінативів на позначення посад, які обіймають жінки, зафіксовані у волинських медіа впродовж тижня - із 7 по 13 грудня 2015 р.

Безперечно, пояснити цей факт можна тим, що чоловічий рід у назвах посад – офіційний, однак що нам боронить вживати фемінітиви? Наприклад, замість “директор КП “Ласка” Дана Новарчук” написати “директорка”, замість “директор школи Ганна Куницька” – “директорка”, а замість “керівник апарату суду Тимощук Наталія” – “керівниця”. Та й Віктрію Нуланд можна назвати не “помічником держсекретаря США у справах Європи та Євразії”, а “поміницею”, Надію Маселко – не “сільським головою”, а “сільською головою”, Анну Павловську – не “речником волинської поліції”, а “речницею”, Олену Гітлянську – не “спікером СБУ”, а “спікеркою”, “HR-менеджера компанії «Модерн-Експо” Тетяну Шепітько – “HR-менеджеркою” тощо. А “керівника рівненської “Жіночої сотні” Ніну Скибу таки логічніше і природніше назвати “керівницею” або “очільницею”.  

Більше того, такі фемінітиви як “депутатка”, “координаторка”, “редакторка”, “журналістка”, “вчителька”, “волонтерка” та ін. - загалом є загальновживаними, натомість у журналістських матеріалах фіксуємо: “депутат Валентина Касарда”, “головний редактор «Дня» Лариса Івшина”, “координатор передачі ВВМ в Україні Марія Павлюк”, координатор акції Олена Сідімянцева”, “вчитель школи Ольга Гурманська”. Хоча водночас медійники вживають і жіночі закінчення – “волонтерка”, “союзянка”, “пасажирка”, “журналістка”, “чемпіонка”, “госпітальєрка”, “артистка”. Бо то “жіночі” професії / заняття / статуси?

У багатьох українських ЗМІ (не винятком стали і перепости у волинських медіа) з’явилася інформація про “лауреата Нобелівської премії 2015 року”, відому білоруську письменницю Світлану Алексієвич. Білоруська блогерка Анка Упала дуже точно відреагувала на таку подачу: “Сьогодні за Світлану Алексієвич, як за Гомера, змагаються кілька країн, але хочу поправити ораторів, які сперечаються, білоруський, російський чи український письменник отримав цього року Нобеля з літератури. У мене нова інформація для вас, шановні: ніякий письменник в 2015 році цю нагороду не отримував. Нагороду отримаЛА письменниЦЯ, авторКА художньо-документальної прози Світлана Алексієвич. І тепер вона – лауреатКА Нобелівської премії. Перша в історії Білорусі”.

Така ситуація склалася тому, що багато керівних посад зазвичай обіймали і продовжують обіймати чоловіки, а з приходом на ці посади жінок продовжує діяти традиція слововживання. Гендерна експертка, лінгвістка Марія Дмітрієва вважає, що зникнення з мовного вжитку жіночих форм професій стали результатом русифікації: “Часто від журналісток можна почути, що вони б і раді вживати фемінітиви на позначення посад, що їх обіймають жінки, чи назв професій, але редактори забороняють, пояснюючи це різними міркуваннями – мовляв, так не по-українськи. Насправді ці міркування хибні: в українській мові тривалий час нормою було називати жінок за професіями у жіночому роді – шинкарка, службовка, викладачка, директорка, в чому можна пересвідчитись, почитавши україномовну літературу початку і середини 20 століття. В рамках мовного відродження і національного підйому на початку 90-их років на Західній Україні жіночі форми професій тріумфально повернулися – на дверях кабінетів з’явилися таблички "Завідувачка" чи "Деканка" ("Ректорок" не було – бо не було жінок на цих посадах, що є цілком окремим питанням), щоб за кілька років знову зникнути під тиском редакторів із запаленим почуттям правильного. Заради свого почуття вони готові відмовити жінкам у праві на повноцінне представлення у мові як фахівчинь”.

У результаті аналізу публікацій у двох друкованих (“Волинь нова” та “Вісник і К”) і двох інтернет-виданнях (“Волинські новини” та “ВолиньPost”) щодо їх гендерної складової виявлено, що в 702 матеріалах домінувальна роль належить чоловікам. Жінки як експертки  виступають у 123 випадках, що від загальної кількості згадувань складає 6,9% (у друкованих ЗМІ – 1,5%, в інтернет-виданнях – 5,4%), а як героїні – у 209 випадках, що складає 11,7% (2,6% – у друкованих ЗМІ і 9% – в інтернет-виданнях).

Загалом і в друкованих, і в інтернет-виданнях героїнь удвічі більше, ніж експерток. Серед “присутніх” чоловіків така різниця в 4 рази. Порівняно з жінками, експертів удвічі більше ніж експерток, а героїв у 5 разів більше ніж героїнь.

Такий розподіл зумовлений насамперед тематикою матеріалів. Чоловіки в ролі експертів найчастіше присутні в публікаціях про владу і політику (депутати різних рівнів, керівники управлінських структур), АТО (загалом 273 згадувань, або 15,3%). Жінки переважають у матеріалах про родини бійців АТО, волонтерські ініціативи, діяльність громадських організацій, а також як очільниці певних відділів, департаментів, комунальних закладів. Герої-чоловіки присутні в кримінальних хроніках, інформації про сепаратистів, а також, коли мова йде про священиків, футбол і бокс. Героїні матеріалів – це переважно волонтерки, спортсменки, учасниці конкурсів краси, зрідка – як депутатки, науковці і високопосадовці.

Інша причина – величезна кількість передруків із загальноукраїнських ресурсів, присутня в обох видах ЗМІ, у матеріалах яких теж домінують чоловіки.

Гендерна експертка, голова ГО “Гендерний центр” Оксана Ярош зазначає: "У медіа-просторі постійно спостерігається менша кількісна видимість героїнь та експерток. Це і підтверджується статистикою. Герої матеріалів згадуються у 5 разів частіше, ніж героїні, експертки удвічі рідше представлені, ніж експерти. Громада не бачить і не чує від жінок експертних думок, то й вважає, що жінки не можуть бути фаховими особами. Пропоную запровадити німецький досвід, коли беруть експертні коментарі від однакової кількості експерток і експертів. Оце і є практика рівних прав та можливостей у суспільстві”.

Стереотипне сприйняття світу і стереотипний спосіб мислення призводять до того, що журналісти “за звичкою”, “автоматично” помічають більше чоловіків аніж жінок. Проте, з іншого боку, ці ж стереотипи є основою стереотипного розподілу ролей у суспільстві, де “серйозні”, відповідальні посади й депутатські крісла обіймають чоловіки, а жінкам дістається волонтерство, освіта, соцзахист і керівні посади нижчої ланки. На жаль, навіть у цьому випадку назви цих посад ужито в чоловічому роді, що не сприяє підвищенню ролі жінок у суспільстві.