Чому зникає волинська преса або Чи вважати закриття видань наступом на свободу слова?

«На знак солідарності з Савіком Шустером та як форма протесту проти свавілля тимчасового керівника виконавчої влади Волині Гунчика «Волинська газета» 28 квітня оприлюднила принципову заяву, а 5 травня не випускатиме в світ друкованого носія інформації. Ворогів свободи слова треба зупиняти будь-якими законними та доступними методами. Боремося на своєму рубежі всіма доступними журналістам способами», – написав на своїй Facebook-сторінці головний редактор видання Володимир Данилюк.

 

Сьогодні – 5 травня, і черговий номер «Волинської газети» друком не вийшов. У цьому контексті увагу привертає кілька ключових моментів. Один із них – масова «істерія» щодо Шустера: рятуйте, наступ на свободу слова! При чому говорять і ті, хто мав би розуміти очевидну річ: Шустер і журналістика – поняття несумісні.

 

Інший момент – ситуація на волинському медіаринку. У матеріалі «#ЯСвободаСлова» колектив редакції «Волинської газети» зазначає, що «волинський губернатор уже давно виступає в ролі посадовця, при якому в області виникає медіапорожнеча», і як приклад називає друковані ЗМІ, які припинили свою діяльність – «Віче-інформ», «Телерадіогазета», «Хроніки Любарта» і «Слово Волині».

 

Можливо, пан Гунчик і має невідомі мені впливи на ці видання, але три з чотирьох газет – це приватний бізнес окремих людей: «Віче-інформ» інвестував уже тепер колишній власник ТОВ «ПАККО-Холдинг» Володимир Мікуліч, «Хроніки Любарта» останнім часом – теперішній голова Волинської обласної ради Ігор Палиця (залишилося тільки однойменне інтернет-видання), а «Слово Волині» належало нардепу і співвласнику групи «Континіум» Степану Івахіву (що, до речі, ніхто з колективу не приховував, а публічно про це говорив). «Телерадіогазета» – видання Волинської ОДТРК (тепер Волинської дирекції НТКУ), не виходить через брак коштів. Тож чи варто приписувати нинішньому голові ОДА «гріх» закриття названих видань?

 

І третій момент – стосунки редколективу «Волинської газети» із головою ОДА Володимиром Гунчиком. Ще у листопаді минулого року журналісти заявили про те, що діяльність і бездіяльність очільника області спрямовані на їх «моральне знищення і ліквідацію видання». Поштовхом до виникнення конфлікту стала відсутність фінансування газети одним із її засновників – Волинською ОДА. На початку цього року колектив видання підтвердив своє бажання взяти участь у проекті з роздержавлення, проте, як зазначено в публікації, нікого з представників ОДА на зборах не було. Станом на сьогодні колектив газети не отримав жодної відповіді щодо свого рішення і переконаний, що «Гунчик будь-якими методами прагне знищити “Волинську газету” та відбити охоту в потенційних інвесторів вивести її роботу на новий етап».

 

У волинському медіапросторі завжди було непросто, але останніми роками ситуація лише погіршується. На превеликий жаль у ньому так і не з’явилося незалежного видання, яке би не відчувало на собі впливу його засновника чи власника. У політиків і людей бізнесу прийнято вважати медіа інструментом власного піару і майданчиком для торгівлі інформацією. Багаторічний процес роздержавлення, який то почнеться, то затихне знову ж таки через політичну складову, в нинішній ситуації позбавить багатьох волинян друкованого слова, бо серйозно цим процесом на державному рівні так ніхто і не зайнявся. Єдиним найпоширенішим джерелом інформації в селах залишатиметься ТБ, тому тут треба подумати про якісне наповнення його контенту, з чим в Україні і досі проблема. Бо, повертаючись до теми свободи слова, телеканали сьогодні продовжують транслювати абсолютно не проукраїнський ефір (за винятком НТКУ).