Чи відповідає регіональна журналістика запитам громади

«Редактори місцевих ЗМІ не можуть знати вповні, чого хоче громада з тієї навіть причини, що не можуть собі дозволити дороге соціологічне опитування»; «Дзвонять активісти, розповідають, що ти щось мусиш про них написати, а я їм кажу: це не зацікавить нашу аудиторію!» - ці дві взаємозаперечувальні на перший погляд тези прозвучали в конференц-залі готелю «Редіссон» в один день, на конференції «Комунікація реформ на місцевому рівні», що підбивала проект «Будуємо мости».

Про сам проект пізніше, натомість зараз про авторів цих тверджень і чому «на перший погляд». Перша фраза належить керівниці моніторингових програм ІМІ Олені Голуб, котра прочитала за час роботи в ІМІ (а це більше 10 років) стільки журналістських матеріалів і ознайомилась зі стількома різними ЗМІ, що їй говорити про обраність певної аудиторії навряд чи доводиться. Натомість друга фраза належить журналісту-практику Андрію Лохматову з Миколаєва, видання якого Преступности.НЕТ дійсно є нішевим і не завжди мусить займатися цілим спектром суспільних проблем, цьому сайту вистачає боротьби за справедливість для окремо взятої людини. Тому обидва спікери так чи інакше мають свою рацію, проте чи аж так нема про що було говорити решті запрошених цілий день? Конференція показала – є про що.

Зураб Аласанія, директор каналу UA.Перший, вважає, що попри існуючі розриви поміж попитом і пропозицією на інформаційному полі, є підстави бути оптимістом. Аласанія проводить паралелі поміж годуванням дітей та наданням інформації споживачу: мовляв, якщо дітей годувати чіпсами і шоколадом, треба кілька років, щоб привчити їх любити кашу. Так і з адресатом медіапродукції: «Люди, які отруєні тим, що вони чули, а це переважно розваги, не готові тепер сприймати серйозні розмови і передачі, - каже Зураб, - тепер їх теж роками треба привчати до якісного продукту».

«Функція ЗМІ в теперішні нелегкі для України часи це не лише інформування, а й виховання аудиторії, як теж розвивати в них чуття медіаграмотності», - сказала Олена Голуб, представляючи моніторинг місцевих ЗМІ у восьми регіонах Півдня і Сходу країни на предмет їхнього контенту, проведений ІМІ. Підтримала її редакторка ВВС Україна Ніна Кур’ята: «Завданням сучасних медіа є передусім інформувати, освічувати, і вже тоді розважати». Натомість, як виникає з моніторингу ІМІ, локальні медіа досить мало уваги приділяють, приміром, тематиці житлово-комунального господарства (приблизно на рівні 5%, а приміром у Сєвєродонецьку лише 1% від загальної кількості матеріалів), новин із АТО та з ними пов’язаних теж мало – на рівні 1-3%, і це попри те, що окремі регіони та міста охоплені дослідженням, знаходяться у безпосередній близькості до зони конфлікту. Місцеві редактори пояснюють такий показник «втомою» від війни, тим що переселенці адаптуються в місцях нового проживання і не бажають чути про війну. І це не єдина тематика, яку на місцях оминають.

Приміром, у окремих областях новини про владу фактичні підміняють т.зв. «паркетними» матеріалами (прес-релізи, стенограми засідань органів влади тощо).  Показник від третини до половини паркету від усіх матеріалів про владу є загрозливим, адже читач (більшість паркетних новин припадає на друковані ЗМІ та інтернет) не бачачи бодай краплі роботи журналіста, а це міг бути коментар експерта, подача контексту події чи сказаного представником влади, перетворює ЗМІ на простого ретранслятора та утвердження в переконанні, що журналістика «продажна». До слова, із власне авторських матеріалів щодо влади дуже мало критичних: у Харкові ні в пресі, ні в інтернеті наша представниця Анна Прокаєва критики на адресу міської та обласної влади не знайшла, лише вочевидь канал АТН, який Кернесу не належить, дав 10% критики з усіх матеріалів на телебаченні (моніторився також канал ОТБ).

Натомість теми, якими ЗМІ зловживають, лежать на поверхні. Коротко, як висловилася у опитуванні запорізької фокус-групи одна з журналісток, «кров, пісок, гівно і сльози», - тобто кримінал і новини таблоїду. Як розповіла організаторка цих опитувань Ірина Земляна, самих журналістів дратує така ситуація, але вибір тем залишається за редакторами, які в свою чергу є заручниками кількості кліків на сайті, рейтингу на ТБ та переглядів у Ютуб, кількості куплених примірників. «Гарячими» темами і викличними заголовками вони фактично шантажують підлеглих, змушуючи їх писати про чорнуху, «забиваючи» на нібито нудні соціальні теми. Тому місцеві журналісти переважно вважають оточуючі ЗМІ недостатньо якісними, довіряють місцевим лідерам опінії, а за джерело інформації нерідко мають колег зі ЗМІ, яким довіряють. Додаткова проблема тих регіонів, у яких обласний центр розташований на віддалі від багатьох районів є те, що новин звідти окрім паркету іноді немає зовсім, їх або нікому продукувати, або ЗМІ свідомо відкидає завдання інформування про них. До таких обласних центрів можна віднести Херсон, Запоріжжя, Миколаїв.

Не останньою проблемою контенту у ЗМІ є їхня насиченість джинсою. Як відомо, її кількість збільшується в рази у навколовиборчий період (до третини новин місцевого характеру), натомість у «звичайний» час – як показують дослідження ІМІ, коливається в рамках від 5 до 15%. Джинса псує імідж видання, і як справедливо зазначив на дискусії директор Української асоціації видавців періодичної преси Олексій Погорелов, дуже добре відрізняють журналістські матеріали від такого роду вкидів, а якщо – за прикладом однієї дніпропетровської газети – примудритися вліпити в одному номері два однакових тексти від одного замовника, лише зі зміненими заголовками і переставленими абзацами, то й поготів. Вважати, що читач «ковтне» це як риба наживку, м’яко кажучи, нелогічно. Джинса і навколовиборчі інформаційні війни провокують агресію, яка потім залишається і виливається в тому числі на журналістів конкретних медіа. Недовіра до ЗМІ, яка провокується в тому числі і замовними матеріалами, ставить блок перед пропагандою і брехнею, на якій окремі ЗМІ не гребують поспекулювати.

Натомість, як пропонує Погорелов і показують дослідження ІМІ та партнерів інституту, громаду цікавлять цілком інші речі, в тому числі такі як освіта, здоров’я і культура (у нормальному, не таблоїдному сенсі). У багатьох західних ЗМІ ці теми не запхані на маргінес сайтів і не грають роль цапів-відбувайлів інформаційного простору під неприглядною рубрикою «соціум», а приносять користь і прибуток. У нас же ставлять політику в основу новиннєвої стрічки. Соціологічне дослідження компанії GFK, яке було проведене у п’яти областях Півдня і Сходу, показує, що перші місця у темах, які найбільше цікавлять, тримають здоров’я, війна на Сході, погода, місцеві новини, а вже аж потім політика. Із тем, яких місцевим громадам бракує, жителі називають матеріали про боротьбу з корупцією на місцевому рівні, журналістські розслідування та об’єктивні новини загальнодержавного рівня (а їх у місцевих ЗМІ приблизно 1/5 матеріалів або й менше). Тобто, власне те, чого практично нема  у пропонованому контенті.

Висновок Олексія Погорелова можна взяти за основу. «Вивчайте аудиторію, - переконує він. – Допомагайте читачам і клієнтам. Надихайте, навчайте, вчіться у кращих і не соромтеся переймати їхній досвід». 

Текст: Роман Кабачій, ІМІ