Блог Надії Вірної: Почати говорити. В середовищі. Хоча б стиха

Почати говорити. В середовищі. Хоча б стиха. Це я про немарковану, приховану рекламу. Про те, коли в редакційні, новинні матеріали вплітають рекламу товару (політичного чи комерційного). Джинсу ще називають медіа-корупцією. До речі, джинсою користались і президент, і політичні сили, аби отримати симпатії виборців і владу.

Сам процес має три сторони взаємодії – хто замовляє, хто виконує замовлення і хто його споживає. Який би вчений споживач не був – він завжди в мінусі (його намагаються здурити, забирають в нього час та можливість отримати іншу суспільно-важливу/розважальну/пізнавальну інформацію. Дехто переконує, що кошти від джинси можуть врятувати важливе/потрібне ЗМІ від банкрутства і воно, можливо, єдиний острівок свободи слова). Якими б чесними медіа не були – вони завжди мають спокусу (кошти для виживання/існування/процвітання/розвитку/жирування, різноманітні можливості/преференції, залежність (від) власників/редакторів). Якими б «білими та пухнастими» політики/компанії не були – вони почасти саме в джинсі вбачають рушій торгівлі/спонукання/продажу. Тобто, явище настільки складне, наскільки й просте.

Серед складнощів, як на мене, є наступні:

1) бажання самих замовників мати саме немарковану рекламу;
2) складність започаткування та продукування конструктивних дискусій всередині медіасередовища щодо джинси;
3) недосконалість/невиконання/незнання законодавства.

Щодо простоти вирішення проблеми, то, виходячи зі складнощів, потрібно:

1) усвідомлення та вимога в самих замовників маркувати рекламу як таку;
2) відкрита та сприйнята дискусія в середовищі (адже якщо ЗМІ й так отримуватиме гроші за рекламу, то йому в переважній більшості нічого не вартує позначити її);
3) конкретизація законодавства, «правил гри», роз’яснення їх як ЗМІ, так і політикам/компаніям.

Звичайно, це схематична та спрощена структура проблеми. І, певно, започаткування відвертої дискусії в медійному середовищі – це одне з тих найперших шляхів до її вирішення. Просто почати говорити, нехай стиха, а потім вголос, про проблему і про те, як її вирішувати.

Певною мірою законодавство, нехай і не чітко, але прописує «правила гри». Так, відповідно до ст.9 закону «Про рекламу» (ідентифікація реклами):

Реклама  має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама  у теле- і радіопередачах,  програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм,  передач  на  їх  початку  і наприкінці  за  допомогою  аудіо-,  відео-,  комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова “реклама”. Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та  який  формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів,  читачів) щодо цих особи чи товару,  є рекламою  і  має  бути  вміщений  під рубрикою “Реклама” чи “На правах реклами”. Прихована реклама забороняється.

У ст. 13 (реклама на телебаченні та радіо) вказаного закону зазначено:

Частка реклами і телепродажу протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків, а впродовж виборчого процесу – 25 відсотків.

У ст. 14 (реклама у друкованих засобах масової інформації) йдеться, що:

Обсяг  реклами  у  друкованих  засобах масової інформації визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що   розповсюджуються   за   передплатою,   зобов’язані  в  умовах передплати  зазначати  кількість  реклами  в   загальному   обсязі видання. Але, друкована  площа, відведена на політичну рекламу впродовж виборчого процесу в друкованих засобах масової інформації,  у тому числі  рекламних,  не  може  перевищувати  20 відсотків обсягу друкованої  площі  кожного номера видання чи додатка до нього.

У законі ж «Про вибори народних депутатів» чітко прописано (ч. 17 ст. 74 Обмеження щодо ведення передвиборної агітації):

Включення до інформаційних теле- і радіопрограм (випусків новин) передвиборних агітаційних матеріалів партій, у тому числі політичної реклами, забороняється. Усі матеріали передвиборної агітації повинні бути відокремленими від інших матеріалів і означені як такі.

На жаль, в розрізі контролю, хоча й в законі «Про рекламу» сказано, зокрема, те, що його, в тому числі, здійснюють органи з захисту прав споживачів, є проблеми. Бо в самому законі «Про захист прав споживачів» немає розділу про приховану рекламу і відповідальність за неї. В законі «Про вибори народних депутатів» чітко вказано контролюючі органи: Нацрада з питань телебачення та радіомовлення та Держкомтелерадіо.

Варто почати говорити про джинсу в середовищі. Виробляти цехові правила, які б вплинули і на законотворців (щодо змін до законодавства), і на замовників реклами. А щодо споживачів – то треба формувати екологічні навички споживання інформації, вчити медіа-грамотності.

Зрозуміло, що поради давати легко. Але з чогось рано чи пізно потрібно починати. І починати потрібно з розмови. Давайте поговоримо.

Текст: Надія Вірна, регіональний кореспондент ІМІ в Чернівецькій області, для місцевого сайту мережі ОПОРА.